В Україні триває епопея об’єднання громад. Таким чином влада в Києві, напевно, відгукнулася на вимоги західних кредиторів провести децентралізаційні реформи.

Але в Києві розпочали з вигідної для себе частини, і в цьому є перший недолік змін. Адже замість ліквідації ОДА і РДА, які проїдають значну частину коштів і є непотрібними за умови передачі влади на місцях виконкомам рад, Київ вирішив економити кошти за рахунок скорочення витрат на утримання сільрад.

Зрозуміло, що і президенту, й уряду хочеться зберегти контроль над областями, та ще й у час, коли за результатами їх діяльності все реальнішим стає третій Майдан. Але ж не ціною поквапливого реформування місцевого самоврядування.

Другою небезпекою є те, що центральні органи влади перекидають відповідальність за соціальну інфраструктуру на місцеве самоврядування. Бімба-Азаров, напевно, заздрить, бо під час так званої «оптимізації» він намагався закривати школи, лікарні та бібліотеки зі шкодою для власного авторитету. А Арсеній Яценюк віддасть інфраструктуру на утримання місцевих громад, і вже не він знищуватиме українське село, а самі громади.

Але, скажете ви, децентралізація передбачає зміну наявної системи розподілу податків (20% на місця і 80% до держбюджету) на нову (65% – громаді, а 35% – державі). Проте будемо бачити, що першими закриють клуби, а за ними «посиплеться» решта соціальної інфраструктури. Однак це вже буде головний біль не Кабміну…

Методи, якими виконавча влада змусила депутатів облради проголосувати за «Перспективний план утворення Об’єднаних територіальних громад (ОТГ)», свідчать про те, що ми зовсім недалеко відійшли від радянської політичної системи і за вказівкою зверху спішимо рапортувати про виконання.

Безглуздість ситуації полягає в тому, що не дотримано принципу добровільності громад – більшість сільських громад і не знають, що їх уже до когось приєднали, і не буде досягнуто швидкого результату – громади все одно чинитимуть опір «примусівці». Отже, центральна влада не має політичної волі, щоб здійснити об’єднання адміністративним шляхом, але й не спроможна дотриматися принципів добровільності громад.

Фактично, влада мала б силою закону на основі економічних показників об’єднати громади або чекати позитивних результатів від уже об’єднаних громад, щоб поставити їх за приклад для решти, а в той же час ліквідувати осоружні ОДА і РДА.

Безумовно, об’єднання громад необхідне, оскільки сільські голови у більшості сіл перетворилися на сторожів сільрад, які мало на що впливають та й не дуже прагнуть щось робити, а самі сільради здебільшого є дотаційними. Проте чи виконає держава свої обіцянки і зобов’язання після утворення ОТГ, звідки братимуться фахові місцеві управлінці, і головне – чи зможуть старости сіл і селищ ефективно оберігати землі, майно і природні ресурси своїх сіл, селищ та міст?