Не встиг Володимир Зеленський перетнути екватор свого перебування на посаді президента, як суспільство отримало низку тривожних тенденцій. І мова, звісно, не про наміри Зеленського балотуватися на другий президентський термін.

І зміст, і процедура ухвалення закону про олігархів (який ще називають законом про ЗЕолігархізацію) має викликати тривогу у суспільстві. Парламентська більшість показово проігнорувала заклики опозиціонерів йти за процедурою, а просто похапцем ухвалила закон, в якому виявилась серйозна юридична колізія. Питання не дрібне: колізія торкається суб’єкту формування реєстру олігархів, який буде більше нагадувати реєстр тих, хто відмовиться публічно присягнути не заважати Зеленському.  Влада цілком очевидно, хоча і під соусом боротьби з олігархами, хоче встановити контроль над медіа та фінансовими ресурсами.

Втім, міжнародне розслідування матеріалів Pandora Papers, оприлюднене наприкінці минулого тижня, свідчить щонайменше про вибірковість деолігархізації від президента. Серед власників офшорів – Володимир Зеленський та брати Шефіри, його ідеологічні опікуни, а керуючим офшору був Іван Баканов, який очолив СБУ після обрання Зеленського президентом. У цивілізованих країнах лише цієї інформації було б достатньо для політичної кризи з потужним ефектом турбулентності, в Україні офіс президента просуває у інформаційному просторі тезу «Прохання ігнорувати». Пам’ятаєте подібне у виконанні Віктора Медведчука під час роботи на посаді керівника адміністрації президента Кучми. Ігнорувати попонується, зокрема, відомий факт про переведення до офшорів Зеленського 40 мільйонів доларів від Ігоря Коломойського. Американська Феміда припускає, що ці гроші були вкрадені у вкладників Приватбанку.  Показово, що штатні антикорупціонери в Україні не реагують на розслідування про Pandora Papers.

Не менш показовим виглядає прагнення «слуг народу» за допомогою перевірених партнерів з депутатських груп «Довіра» та «За майбутнє» звільнити Дмитра Разумкова з посади голови Верховної Ради. Причина очевидна – колишній перший номер виборчого списку «Слуги народу» дозволяє собі публічно не погоджуватися з думкою Володимира Зеленського. Той під час перфомансу «Велика фракція» у Трускавці не лише «надихнув» парламентаріїв на автографи за відкликання Разумкова, але і заявив, що в Україні «проблеми з парламентським регламентом». Заява подібного змісту свідчить про світогляд Зеленського краще за багато промов.

Чи варто дивуватися, що голова правління державного (!) «Укрексімбанку» Євген Мецгер дозволив собі наказати «вичистити це г…о» з власного інтерв’ю журналістам програми «Схеми». Мецгер – протеже Зеленського, йому президент телефонував влітку 2020 року з вимогою видавати кредити під час коронавірусу. Проте банкір при ближчому розгляді виявився звичайним бандюком, який наче переїхав до свого кабінету з розборок 90-х років.

Україна крок за кроком сповзає до авторитаризму. На перший погляд, м’якого, з гумором, адже «Україна – не Росія». Проте направду ми бачимо, що влада Зеленського завзято бетонує власні позиції, щоб не втратити їх під час виборів, а залишитися біля стерна держави максимально довго. Очевидно, що Революція Гідності пройшла повз цих персонажів, але чи пройшла вона повз українського суспільства?