Олена Біла приїхала в Івано-Франківськ з Криму ще в 2014 році, після того, як прожила пів року в окупації. Там вона жила у російськомовному середовищі, вчилася в російській школі та закінчила університет тією ж російською. Проте ідентифікувала вона себе як українку. Тож у якийсь момент почала чути погрози, з цим не змогла миритися, тому сіла в авто і через Чонгар поїхала до Івано-Франківська, повідомляє ІФпортал.

Тут у неї були знайомі. Подивилася, що місто подібне, за розміром, на її рідне – Севастополь. Оцінила ціни на квартири і вирішила залишитися.

У 2015 році в Україні відбулася реформа міліції. Олена пройшла відбір та потрапила у Патрульну поліцію, де пропрацювала 10 років. Зараз вона – капітан поліції у відставці, два місяці тому звільнилася.

“Україномовні класи у нас були, але я про це не знала, дізналася уже в 2014 році, після анексії Криму, – розповідає жінка. – Тоді я почала досліджувати, з якого я регіону, складати 2+2, тож дізналася, що українськість у Криму була, просто я жила в російському, пропагандистському середовищі і цього не помічала. Проте у нас були українські газети, телерадіокомпанія, де я проходила практику, була україномовною тощо”.

В Івано-Франківську, потрапивши на державну роботу, Олена розуміла, що слід говорити державною. З цим допомогли напарники. Люди говорили різними діалектами і їй цікаво було це досліджувати, переймати, що зіграло свою роль. Так, перейшла на українську вона з комфортом, без агресії та зайвих зауважень.

“Українська мова в школі у нас була, – пригадує, – ми навіть диктанти писали, але говорили мінімально, і особливо не вчили. Більше того, батькам дозволяли відмовитися від української, для декого це могло бути на рівні факультативу. Букви я знала. Якщо аналізувати, то в мене не було баби-діда, куди б я їздила і чула українську в побуті, але я дивилася українські мультики на кшталт «Кіт Пес», реклама по телебаченню була українською, тому 25 кадром українська мова була в моєму житті”.

Олена Біла зізнається, що для неї був складним як правопис, так і значення слів. Іноді вона слово не розуміла, іноді плутала якесь значення. Зокрема, коли вона здавала тести, щоб потрапити у патрульну поліцію, то не всі слова розуміла. Так, коли їй трапилося питання “Як часто ви пліткуєте?”, вона підняла руку і спитала у кураторки значення слова “пліткуєте”.

Люди відповідали без жодної агресії чи утиску, підтримували. Звісно, могли пожартувати з того, що вона сплутала якесь слово, але це було по-доброму, тому вона не ображалася.

Олена акцентує, що перехід на українську не відбувається за один день: раз – і ти говориш. На це треба час. Мовляв, були русизми, траплялися слова, яких вона не знала, проте у неї була підтримка, яка додавала мотивації, щоб вчити, а не зберігати у собі зросійщеність, незрозуміло для чого. Тим більше, що вона розуміла, що не одна: таких багато. Наприклад, в Івано-Франківську ще в 2014 році познайомилася з такими ж, як вона, севастопольцями, які теж говорили українською. Перейшли самі, свідомо, як і Олена.

У 2022 році мовне питання в Україні загострилося. Біла зрозуміла, що все робила правильно. Тому, коли доводиться брати участь у дискусіях, то вона відповідає не агресивно, а м’яко підводить людей до того, чому Україна така зросійщена, пояснює, що так було не завжди, і що на це були певні історичні обставини.

“В мене все, як Скринька Пандори, – ділиться експоліцейська, – до 2014 року було одне життя та інформаційне поле, а після – інше. Почало розвиднюватися. Бо слід розуміти, що в Севастополі я була дитиною, мені що давали, те я і споживала. Лиш потім почала відкривати історію та культуру”.

На думку Олени, усі можуть перейти на українську, проте не усі хочуть. По-перше, є люди, які заплуталися. По-друге, складно втрачати себе. Мовляв, переходячи на іншу мову, людині треба добровільно себе форматнути. Бо ти звучиш перший час по-іншому, сприймаєш себе інакше, а це глобальний внутрішній процес. Втім, наголошує вона, коли ти врешті наважуєшся це зробити, то потім дякуєш собі за вибір, нове звучання, нормальні думки та вивчення історії, яку ніхто не викладав.

Про двомісячні курси української мови, які діють другий рік в Івано-Франківську, можна почитати тут: Мова сьогодні — це є теж зброя.