Бальнеогрязевий санаторій «Черче» функціонує на Рогатинщині вже майже 90 років. Колись тут навіть лікувався та жив Богдан Лепкий. Однак зараз відомий курорт, здається, доживає віку. Його відвідувачі скаржаться на невчасно надані та неякісні послуги, харчування, занедбану територію, грибок у приміщеннях тощо. Дирекція ж впевнена, що люди як їхали до них, так і будуть їхати.

 

Знову в СРСР

Офіційно санаторій почав функціонувати у 1929 році. Він може похвалитися унікальними сірководневими джерелами та торф’яними грязями, які містять близько 80 лікувальних компонентів. Тут лікують хвороби опорно-рухового апарату, нервової системи, різні види поліартритів, радикуліт, неврит, гіпертонічні хвороби, а також гінекологічні захворювання. Зараз санаторій є дочірнім підприємством ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

До санаторію, як і раніше, приїжджають на лікування та реабілітацію сотні людей. Однак зараз найперше, що бачать майбутні відпочивальники, це напіврозвалена, засмічена зупинка з красномовним написом «Санаторій Черче». Місцева влада та керівництво санаторію так і не можуть її поділити між собою. Сільський голова Іван Клим каже, що зупинка належить санаторію і це підтверджує напис. До того ж, сюди приїжджають здебільшого відпочивальники, тому прибирати її має саме санаторій. Зрештою, хоч і рідко, але прибирає зупинку таки сільська рада.

Санаторій «Черче» розкинувся на майже 10 га землі. Однак зараз його потужності вже не використовуються на повну, як раніше. Деякі приміщення законсервовані. Трава на території скошена тільки де-не-де, сітка похилена, деякі лавки поламані, колись заасфальтовані доріжки розбиті, тому на інвалідному візку тут проїхати непросто.

Відпочивальники в один голос твердять, що теперішній санаторій – це залишок ще того потужного радянського. Тому коли вони приїжджають сюди, то немовби потрапляють знову в Радянський Союз. І з сумом відзначають, що з кожним роком заклад занепадає все більше.

 

Гроші заплатили, а сервісу не отримали

Найбільше люди нарікають на застаріле обладнання та неорганізовану роботу. Франківчанка Марія Чабан розповідає, що відпочиває у санаторії вже четвертий раз. Вперше побувала тут ще 24 роки тому, а коли приїхала вдруге через 20 років, то побачила, що тут, крім того, що все постаріло, більше нічого не змінилося. «Лікування потрібне, це близько, це наше, але треба щось робити. Тут все розвалюється. Умови ніякі. Кажуть, треба щось довести до ручки, щоб почати робити. Тут таке враження, що вже до двох ручок довели, але все одно нічого не роблять», – говорить вона.

Жінка зазначає, що персонал привітний, приємний та намагається забезпечити сервіс на вищому рівні, хоча його немає з чого забезпечувати. Люди їдуть на лікування звідусіль та платять за нього гроші, однак належного сервісу не отримують. «Обладнання таке старе, що вони папірчиками його підкладають. Все напівполамане. Навіть страшно, боюсь, щоб струмом не вдарило», – зауважує франківчанка.

Тамара Горбань з Рожнятівщини відпочиває тут вперше і востаннє. Жінка побачила в інтернеті гарні знімки, а коли приїхала, то зрозуміла, що її обманули. Вона також зазначає, що персонал хороший, а от організація роботи, як і сам комплекс, занедбані. «Найгірша проблема, що не відрегульований графік процедур. Нам призначають процедуру на одну годину, а отримати ми її можемо через 2-3 години, бо всюди жива черга. У них як настає 13.00, то або не вистачає гарячої води, або щось ламається», – обурюється пані Тамара.

Також відпочивальники відзначають, що хоч курорт спеціалізується на лікувальних грязях, але аплікації з них роблять тільки двоє жінок, які щодня зранку до вечора відрами носять їх для пацієнтів. Враховуючи, що на одного треба декілька відер і таких пацієнтів  на день є кілька десятків, роботі цих медсестер можна тільки поспівчувати.

«Скільки сил у цих жінок є, щоб обслужити за день 80-90 осіб? Просто немає уваги ні до нас, ні до своїх працівників. До того ж, в них навіть немає перерви, тому вони їдять на ходу. Ну як може бути таке відношення? В приміщеннях – антисанітарія. Зранку приходимо в кабінет фізпроцедур і чекаємо, поки там підметуть, а підлога вже немита давно», – висловлює невдоволення жінка.

Також вона зауважує, що на другому поверсі, у поліклінічному відділенні, куди люди приходять на консультацію до лікарів та масаж, – грибок. Тому за свої ж гроші люди наражають себе на небезпеку.

Окрім того, відвідувачі зауважують, що село не пристосоване для відпочинку людей. Немає ані кафе, ані достатньої кількості магазинів. Мовляв, є один-єдиний магазин, в якому не надто раді покупцям. До того ж, кажуть, ціни там завищені.

Атовець Богдан жартує, що враження від перебування у санаторії незабутні, адже він потрапив у СРСР. Каже, що був на лікуванні у Пущі-Водиці на Київщині, то порівняно з Черче це небо і земля.

 

Черченське «Межигір’я»

Нарікають відпочивальники і на харчування. Мовляв, посуд щербатий, їжа несмачна, а чайна ложечка інколи одна на чотирьох. Тетяна Куртяк розповідає, що минулого року жила та харчувалася безпосередньо в санаторії, а тепер – у приватному секторі.

«Мені не подобається ні проживання, ні харчування, ні послуги. Але лікування допомагає, тому я вже тут вчетверте. Минулого року, поки скандал не зробили і не потратили купу нервів, нічого не було. Посуд побитий, нечистий, серветочку начетверо перерізають. Умови для харчування були жахливі. Каструлю супу на стіл поставили, хтось прийшов пізніше, хтось швидше, хтось їсть холодне, хтось саму водичку. Тому, щоб не піднімати всіх на ноги і не псувати нерви, вирішила жити в приватному секторі», – додає пані Тетяна.

На одному з корпусів санаторію ще досі висить вивіска «Аптека», однак її закрили ще в 2013 р. через те, що начебто не було попиту. Втім про це знають далеко не всі, тому люди марно продовжують шукати там аптеку.

На переконання відпочивальників, санаторій хочуть довести до повного краху, щоб змусити їх користуватися послугами приватного сектора, де кращі умови, а сам заклад потім продати за безцінь. У деяких садибах вже пропонують масажі, підводний душ та лікувальні ванни. Зокрема, кажуть, такі послуги надає і готель, який спільно ще з двома співвласниками звів головний лікар санаторію. ОСББ «Надія» місцеві називають не інакше, як «Межигір’я».

 

Як їхали, так і будуть їхати

Заступник головного лікаря з медичної частини і його син Роман Падучак відкидає думки про те, що санаторій хочуть довести до краху, щоб розвивати приватний бізнес. Також він запевняє, що проблем з водою немає, просто процедури відбуваються з перервою в годину, аби вода нагрілася.

Лікар розповідає, що з 2004 до 2013 року санаторій працював круглорічно, а з 2013-го – сезонно, з березня по січень. Він пояснює це тим, що профспілки більше не закуповують для своїх працівників путівки, а взимку на лікування може приїхати тільки 60 осіб, тому вартість тепла не окуповується. Зараз путівки люди або купують самостійно, або їх надають служби соцзахисту.

Через такий режим роботи, як пояснює лікар, нещодавно прорвало труби у поліклінічному відділенні і з’явився грибок, хоча там тільки у 2013 р. зробили ремонт. Із зовнішнього боку стіни вже висушили, а щоб це зробити всередині, треба хіба що закрити санаторій. Тому поки що цього не роблять.

Вартість путівки на день у санаторії «Черче» – 450 грн. Сюди входить лікування – 170 грн., проживання – 110 грн. та харчування – 170 грн. Мінімальний курс – 12 днів, максимальний – 24. Однак можна придбати тільки путівку на лікування, яку тут називають курсівкою, за 170 грн. У санаторій людина має приїхати вже з карткою про обстеження. Але якщо вона цього не зробила, то обстеження можна зробити і тут за 128 грн.

«До 2013 року курсівка коштувала 139 грн., а собівартість була 390 грн. Але ми мали профспілкові путівки, тому й виживали. Зараз ми підняли вартість до 170 грн., то хіба це рентабельно? Треба ще заплатити за світло, газ і дати зарплати 90 працівникам. Замість того, щоб заплатити навіть тих 170 грн. за лікування, люди платять 120 грн. за ручний масаж, який можна зробити будь-де. От вам і лікувальні грязі! Якщо я підніму ціну до 250 грн., то люди взагалі не прийдуть», – розмірковує Роман Падучак.

Втім з таким твердженням згідні далеко не всі відпочивальники. Вони кажуть, що готові платити більше, аби лиш послуги були якісні та надавалися вчасно.

За словами Падучака, станом на 28 липня у санаторії лікується 250 людей. Більшу кількість прийняти не можуть, тому поки що не продають ні путівки, ні курсівки. Хоч за прибутками санаторій займає п’яте місце в Україні, заступник головлікаря нарікає, що грошей все одно не вистачає. «Якщо є дохід, то ми купуємо обладнання. За два роки ми купили чотири апарати для фізіотерапевтичних процедур», – зазначає він.

Лікар наголошує, що черченські грязі є унікальними, родовище розміщене за півтора кілометра від санаторію. Ефект дії грязей – 8 годин. Їх привозять і складають позаду корпусу. «Потім у великому резервуарі їх нагрівають до температури 40-42 градуси, і вже звідти жінки їх носять 3-4 м до тапчанів. Грязі в усіх санаторіях проводяться в ручному режимі», – пояснює він та додає, що ці жінки виконують таку роботу, тому що не мають освіти. До того ж, вони працюють на 1,75 ставки і отримують майже 5 тис. грн. Мовляв, самі написали заяви, що не хочуть третьої працівниці, і розділили між собою ставку.

Поки ми розмовляємо, заходить жінка, яка каже, що в туалеті вже тривалий час не горить лампочка, тому їй доводиться користуватися ліхтариком. Окрім того, вже майже тиждень не працює душ, тому вона запитує, чи можна користуватися тим, що на коридорі. Під час розмови з’ясовується, що жінка придбала путівку на проживання без зручностей, тому користування душем сюди не входить.

«Люди купують путівки без зручностей по 60 грн. за номер, але хочуть душ на коридорі. То що, я маю давати душ і ванну? А хто буде гріти воду? Нехай заплатять 110 грн. за номер зі зручностями. В 60 грн. входить кімната і умивальник», – обурюється Падучак.

Зрештою він висловлює переконання, що люди як їхали в санаторій, так їдуть і будуть їхати.

 

У напружених стосунках

Сільська влада з керівництвом санаторію у напружених стосунках. Голова Черче Іван Клим каже, що селу вигода від санаторію хіба та, що він платить на рік 150 тис. грн. земельного податку, а податки на доходи фізичних осіб та користування надрами йдуть в районний та обласний бюджети.

Війт розповідає, що немає інвесторів, які б хотіли будувати в селі бази відпочинку чи  розвивати інфраструктуру. Втім до сільради таки зверталися люди, які мають бажання взяти в оренду землю біля санаторію, але там вільних ділянок вже немає.

«В селі є чотири магазини, аптека, амбулаторія. Як можемо, так і розвиваємося. Колись було кафе на території санаторію, але з легкої руки головного лікаря його закрили. В курорт ніхто не запхається, бо там своя кухня», – каже Іван Клим.

Також він зауважує, що колись один зі ставків, які занедбав санаторій, хотіли взяти в оренду, почистити та зробити пляж. Однак керівництво санаторію не дозволило.

«Там навіть каналізації нема. Тепер немає перевірок і нема де поскаржитися. Він все пускає в потічок, а люди скаржаться, – продовжує сільський голова. – Були суди, і держава декілька місяців тому їх виграла. Тобто всі споруди належать фонду комунального майна, а все що в них всередині, – санаторію».

Тож поки двоє чубляться, страждають треті. Люди, які приїжджають на лікування в санаторій, стали заручниками ситуації. А в санаторії, що має сірководневі води та грязі, які є унікальними, впевнені, що до них все одно приїдуть. Навіть якщо комусь щось і не подобається.

Наталя ДЕРКЕВИЧ