“Буча”

За сюжетом, Костянтин Гудаускас – литовський єврей, громадянин Казахстану, активіст, який знайшов притулок в Україні та оселився у Бучі. З початком російського вторгнення він виявляється в унікальній ситуації завдяки своєму казахському паспорту, що дозволяє йому мати змогу перетинати лінію фронту і потрапляти на території, захоплені російськими військами. Він використовує цю можливість, щоб рятувати мирних жителів з окупованих районів, організовуючи евакуацію.

Костянтин не лише вивозить понад 203 людини, рятуючи їх від неминучої загрози, але й стає свідком жахливих подій, які розгортаються на окупованих територіях. На власні очі він бачить масові вбивства, пограбування, зґвалтування – страшні злочини, які вчиняють російські окупанти.

“Порцелянова війна”

Фільм, який є номінантом на Оскар-2025, розповідає неймовірну і драматичну історію трьох українських художників: Слави Леонтьєва, його дружини Ані Стасенко та їхнього друга Андрія Стефанова. Це історія людей, які обрали залишитися у Харкові, попри жахливі умови, що панують у місті після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

З першого дня війни Харків опинився під постійними ракетними обстрілами, але ці митці вирішили не покидати рідне місто, а боротися за його існування і культурну спадщину. Слава Леонтьєв, крім того, був військовим, і він разом з іншими не тільки боровся зі зброєю, а й знайшов спосіб протистояти агресії через мистецтво. Разом з дружиною та другом вони створюють унікальні порцелянові вироби, які прикрашають зруйновані будівлі, намагаючись повернути місту його культурний вигляд і підняти дух людей, які переживають найтемніші часи.

“Мирні люди”

З початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби опублікували сотні перехоплених телефонних дзвінків російських військових, які розкривають внутрішню картину війни, що розгортається в Україні. Одним із найцікавіших і водночас страшних аспектів є розмови окупантів з їхніми близькими – матерями, дружинами, друзями, які залишились в Росії. Голоси цих “мирних” цивільних людей стають свідченням не лише ходу так званої “спецоперації”, але й відкривають жахливу реальність внутрішнього світу того суспільства, яке стоїть за цією війною.

Ці телефонні розмови дають зрозуміти, як пропаганда формує свідомість пересічних росіян, змушуючи їх вірити в дезінформацію та виправдовувати жорстокість. Вони є своєрідними вікнами у буденне життя окупантів і тих, хто підтримує агресію, іноді не усвідомлюючи її масштаби та наслідки. Стрічка, що ґрунтується на цих перехопленнях, досліджує глибинні механізми російського імперіалізму і колоніалізму, показуючи, як пропаганда використовує маніпуляції та фальшиві наративи, щоб виправдати агресивні дії.

“Довга доба”

Усі кадри фільму були зняті українцями на мобільні телефони. Це не професійна зйомка, а живі, непідроблені свідчення тих, хто пережив ці страшні події. Вони стали свідками, героями та навіть жертвами війни. У фільмі можна почути голоси людей, побачити їхні останні вчинки, моменти відваги, а також гіркоту втрат. Деякі з героїв фільму змогли вижити, інші, на жаль, були вбиті в ході бойових дій. Але залишились їхні останнє слово, їхні останнє дії, які стали частиною цієї історії.

“Довга Доба” – це не просто фільм про війну, це заклик до світу почути й відчути голоси українців. Це їхній біль, їхній спротив і їхнє бажання жити, навіть у найстрашніші моменти. Фільм нагадує, що війна триває. Що Довга Доба продовжується прямо зараз. І те, що відбувається в Україні, не можна залишити поза увагою світу.

“20 днів у Маріуполі”

За сюжетом цієї оскароносної стрічки, члени команди Associated Press стали останніми міжнародними журналістами, які залишились в оточеному Маріуполі. У той час, коли місто було повністю заблоковане російськими військами, вони не покинули свою місію і продовжували працювати в умовах облоги. Вони не лише стали свідками, а й змогли зафіксувати кадри, які пізніше стали символами цієї війни, увійшовши в історію як деякі з найжахливіших образів російських злочинів.

Серед цих кадрів – смерті дітей, масові поховання мирних жителів, знищення цілих кварталів, а також зруйнований пологовий будинок.

Журналісти Associated Press працювали в умовах постійної небезпеки, коли обстріли, руйнування та втрата зв’язку були повсякденними. Проте їхня робота стала неоціненним свідченням для світу того, що відбувалося на окупованих територіях України. Їхні кадри розповіли історію не лише страждань, але й неймовірної мужності людей, які пережили ці катастрофічні події.