Франківчанин Ярослав Попович вже понад 10 років намагається добитися справедливості у призначенні пенсії. Безрезультатно ходив по судах, у відчаї звертався до високопосадовців, але отримував від них тільки відмовки. Тепер з надією чекає, що скаже Європейський суд з прав людини.

Різкі зміни

У далеких 1974-1985 роках пан Ярослав працював у Калуші на хімічному виробництві. Через це у травні 2000 року в 50-річному віці він вийшов на пільгову пенсію. Розповідає, що отримував максимальну пенсію, яка складала чотири  мінімальних за віком. Але тішився недовго – у 2004 році вийшов новий закон, згідно з яким він почав отримувати пенсію меншу за мінімальну. Тепер після деяких надбавок Ярослав Михайлович отримує трохи більше від мінімальної пенсії.

Така несправедливість вкрай обурила чоловіка. Він каже, що закон гарантував йому пільгову пенсію у 50 років при мінімальному страховому стажі 20 років. «Три з половиною роки я отримував пенсію у розмірі чотирьох мінімальних пенсій і не думав, що мені змінять 20 років мінімального страхового стажу на 25 років, як для 60-річного віку, порушуючи ст. 8, 22, 48 Конституції України», – нарікає Ярослав Михайлович. Крім того, він стверджує, що його пенсія мала б розраховуватися з його середньої заробітної плати, яка в 1,7 разу більша, ніж середня зарплатня в Україні.

Пенсіонер каже, що не працював би 11 років у протигазі з хлором, аби не мати навіть мінімальної пенсії. Через небезпечну роботу він мав обпечене обличчя, очі, шию (шрам є й досі). «І що я за це отримав? – бідкається чоловік. – Бюрократичну глуху стіну, яка все переводить в арифметику».

 

Пошуки справедливості

Оскільки пенсію Ярославу Поповичу зменшили майже втричі, то він розпочав боротьбу за справедливість. У 2005-му чоловік написав в Управління Пенсійного фонду України (ПФУ) в м. Івано-Франківську, щоб вони пояснили, чому його пенсія так різко зменшилася, та підтвердили, що він 3,5 року отримував пенсію, яка складалася з чотирьох мінімальних. Підтверджуючий документ йому видали аж у 2006 році. На його підставі чоловік почав доводити, що з ним вчинили несправедливо, однак у міському управлінні ПФУ йому порадили йти в суд.

Так і почалася довга судова тяганина. Перший суд у далекому 2007-му Ярослав Михайлович програв. Відтак подав апеляцію у Львівський апеляційний суд, але той залишив вирок незмінним і вказав, що якщо позивач незгідний, то може подати апеляцію у Київський апеляційний адміністративний суд. «У місячний термін я подаю, а мені звідти приходить, що не туди подав і що треба у Верховний суд подавати. А я пишу, що якщо три судді мають юридичну освіту і написали так, а я не юрист, то вибачайте. Я подаю у Верховний суд, а він потримав і повернув у Київський апеляційний адміністративний суд, бо там повинні зареєструвати. А вони довго не реєстрували. Але мені це на руку, я зрозумів ще тоді, що ті судді дурні, хоч і сидять у таких великих кабінетах», – розповідає пан Ярослав.

За словами чоловіка, він декілька разів вимагав від Київського апеляційного адміністративного суду інформацію про те, коли його справа була зареєстрована і коли буде розглянута. Майже рік там відповідали, що мають дуже велике навантаження, а потім написали, що він суд програв. Але ще задовго до цього вироку Ярослав Попович почав готувати позов у Європейський суд з прав людини.

«Два з половиною роки тому я звернувся у Європейський суд. Свою справу виклав на 100 сторінках. Там такий принцип: якщо я неправий, то вони не тримають справу, десь через півроку присилають лист, мовляв, вибачте, ваша справа не підлягає розгляду. А якщо вже третій рік тримають справу у себе – значить вона виграшна. А бездарні українські судді мені самі допомогли. Вже або цього року, або на другий буде рішення суду», – з надією говорить пан Ярослав. І додає, що за всі роки, коли він не отримував заслужену пенсію, Україна мала б повернути йому разом зі штрафними санкціями приблизно 25-30 тисяч євро.

«Право сили»

На думку пенсіонера, українська влада десятиліттями використовує у пенсійному забезпеченні «не силу права, а право сили». І, на жаль, вирішити проблему незаконно нарахованої пенсії простій людині у нашій країні неможливо. Навіть через суди, які він проходив шість років.

Ярослав Михайлович вважає, що хоч влада впродовж останніх 10 років і мінялася, а глуха стіна залишилася. Відтак проблеми не вирішувались, а тільки накопичувались. Все направлено на те, щоб були величезні спецпенсії в одних за рахунок інших. Людину доводять до жебрацького життя через маніпуляції стажем, зарплатою і невиконанням Конституції України. «Одним величезні пенсії, а іншим залишки з панського столу», – зітхає чоловік.

Крім пошуку справедливості в судах, Ярослав Попович періодично звертався до високопосадовців. Свого часу він звертався до віце-прем’єра, міністра соцполітики Сергія Тігіпка, прем’єр-міністра Миколи Азарова, міністра соцполітики Наталії Королевської, нардепа Лева Підлісецького, голови ПФУ Олексія Зарудного, декілька разів – до комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, а також до політиків Віталія Кличка, Олега Ляшка, Арсенія Яценюка, Івана Кириленка та інших.

Варто зазначити, що пенсіонер не тільки просив можновладців посприяти у вирішенні його проблеми, а й сам пропонував, як можна змінити пенсійне законодавство, щоб таких проблем надалі не виникало. Від більшості з них прийшли відповіді, у яких вони щиро дякують за зауваження та пропозиції, і нічого по суті. Також, як зауважив пан Ярослав, раніше до прем’єр-міністра було легше звернутися, а зараз – майже нереально.

«Незалежно, хто при владі, система одна – соціальні питання нікого не цікавлять. Як це зламати – не знаю. Хоч і Майдан був, а результату все одно немає. Я, як та риба, яка б’ється сама в ополонці і нічого не може зробити. Система діє жорстоко,  незалежно від того, хто при  владі, – сумно констатує пенсіонер. – Вони як з телевізора виступають, то говорять прекрасно, вони знають, як людей зомбувати, але фактичного нічого не вирішують. Я б їх закрив у Верховній Раді, і поки не вирішать хоч одного питання, наприклад, соціального чи економічного, звідти не випустив».

Нереальні пропозиції?

Ярослав Попович каже, що за всі роки пенсійної тяганини вже став юристом. Має він і свої пропозиції щодо пенсійної реформи. Зокрема, вважає, що потрібно розробити Кодекс законів про пенсію, в якому буде закладений єдиний підхід до розрахунку пенсії для всіх категорій населення залежно від трудового стажу, кваліфікації та умов праці. Максимальну пенсію слід обмежити 8-ма тисячами гривень, а мінімальну підняти до 2-х тисяч. Крім того, треба ввести другий рівень системи пенсійного страхування (при цьому гарантом виступає держава), а підвищення пенсійного віку здійснювати лише у разі збільшення середньої тривалості життя українців.

У 2014 році комітет ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, висловивши  Поповичу щиру вдячність за конструктивні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, відповів так: «Комітетом у межах наданих повноважень буде докладено всіх зусиль задля поліпшення рівня пенсійного забезпечення, у тому числі з урахуванням викладених пропозицій. Водночас, змушені повторно констатувати, що в умовах сучасного стану державних фінансів і соціальної сфери до вирішення питань пенсійного реформування слід підходити надзвичайно зважено, з урахуванням реальної економічної ситуації у країні».

Пенсіонер каже, що працював, ризикуючи здоров’ям, заробив високу пенсію і у старості мав би їхати відпочивати за кордон та шикувати, а натомість його зробили жебраком. «Добре, що в мене син за кордоном і допомагає. А так я би здох. Вони цінами і недоступними ліками роблять усе, щоб ми швидше вимерли. Це хитра політика», – зітхає Ярослав Михайлович.

В Управлінні ПФУ в м. Івано-Франківську відмовилися коментувати проблему Ярослава Поповича, пославшись на конфіденційність.

Наталія КОЗАК