Сьогодні, 23 серпня, День пам’яті жертв сталінізму та нацизму.

Понад 70 років Омелян Коваль мріяв повернутися в Україну. Пережив нацистські концтабори, переслідування радянської влади, допити та знущання. А побачив Батьківщину знову аж у 93. У День пам’яті жертв сталінізму та нацизму розкриваємо неймовірну історію Омеляна Коваля, який 99 років боровся за сильну та незалежну Україну.

Омелян Коваль пройшов усі кола пекла, щоб застати сильну незалежну Україну.  У 13 років його вперше викликали на допит “за політичні погляди”. З 18 років був активним членом ОУН під псевдонімом “Дем’ян”. У 22 потрапив до концтабору Аушвіц із братами Степана Бандери.

“Нас рахували, як Bandera Gruppe, так нас і називали”Bandera Gruppe” , – каже Омелян Коваль.

Він сотні разів заграва зі смертю, навіть видавав у таборі свій журнал.  На руці в Омеляна зберігся табірний номер 49730.

Після Аушвіц були і інші табори: Маутгаузен, Мельк та Ебензе. А тоді – ціле життя на чужині з мріями про рідну землю. Майже без засобів для існування здобув освіту в Бельгії.

Розвивав українську діаспору, очолював Європейський Конґрес Українців.  Не брав бельгійське громадянство, адже чекав повернення в Україну.

“І ми щось почали шкваркотіти французькою мовою вдома. А батько нас почув. А батько нас почув. І до нас підійшов, ми так насторожилися. І він каже:”Якою мовою Ви розмовляєте? Тут, у нас вдома, має панувати тільки одна мова – рідна мова, українська мова. Вийдете за ці двері на вулицю – говоріть любою,  вчіться іншій мові. Але тут плекайте свою”, – син Зенон.

Омелян Коваль спочиває у Львові на Личаківському кладовищі.

Дивіться відео на сторінці “Суспільне Око” у соціальній мережі Фейсбук.