Її величність історія – дуже цікава жінка. Красива, вередлива і навіть вперта, особливо для тих, хто не хоче її добре вивчати, подібно як і в звичному для нас усіх житті. Чоловік, який не помічає своєї жінки, зрештою її втрачає. Незасвоєних уроків вона, як правило, не пробачає. Чомусь багато хто, подібно як у футболі чи спорті, думає, що знає її (історію) і добре на ній розуміється. Повірте на слово, що після закінчення істфаку чи навіть здобуття наукового ступеня іноді натикаєшся на цілі пробіли або ловиш себе на думці, що чогось не розумієш чи що тебе того не навчили або навіть не намагалися наблизити до розуміння суті доленосних процесів. Але це, звичайно, не завжди, є і хороші викладачі, які «в темі». Зрештою, є самоосвіта. Колись один професор нам сказав: «Хороший гуманітарій не може пройти повз книгарню». Світ розвивається, і наука теж – лиш встигай усе ловити. Зрештою, все більше з’являється перекладів. Щиро зізнаємося, під час підготовки до написання статті про Перше травня відкрили для себе інші сторони цього свята, вийшовши за межі звичного нам стереотипного розуміння його як «комуністичного» і «родом з СРСР».

Отож, про все по черзі. Насправді в цьому святі не завжди усе погане. Станом на сьогодні його святкують у 142 країнах світу. От хіба що нам воно нагадує про часи, коли ми були частиною «1/6 земної суші». Впродовж понад 70 років це пролетарське свято було одним з найважливіших на території «Союзу нерушимого» та проходило під гаслом “Мир! Труд! Май!” з пишними демонстраціями та великим скупченням народу. Деякі із колишніх братніх республік відмовились від цього свята. Так, у листопаді 2016 р. парламент Таджикистану виключив 1 травня з переліку вихідних святкових днів.

Однак започатковане це святкування було не за часів існування Радянського Союзу, а значно раніше – у США. Хоча головною причиною перших страйків у країні була мізерна заробітна плата, вимогами робітників були також питання коротшого робочого дня та право на створення робітничих організацій. Згодом, в умовах сталого зростання тривалості робочого дня (іноді до 15-20 год. на день), вимога його скорочення стала визначальною. Людство найбільше змінилось у ХІХ і ХХ ст. – науково-технічний прогрес, а за ним промислова революція мали відчутні наслідки. Звична схема суспільства «аристократи – духовенство – селяни, міщани» почала руйнуватися, натомість з’явився новий клас – робітники, масово будувались заводи. Якось усе це потрібно було пояснити. І це зробив Карл Маркс, праця якого «Капітал» набула великого поширення і була перекладена багатьма мовами світу. Звідси з’явився марксизм. Правда, Маркса багато хто зрозумів у свій спосіб, звідси далі пішли такі відгалуження як соціалізм, соціал-демократи, комуністи та ін. Вони теж, у свою чергу, були неоднорідні. Марксизм у Росії, доповнений поглядами Леніна і не тільки, трансформувався в СРСР у офіційну державну ідеологію – «марксизм-ленінізм». По суті, це був величезний соціальний експеримент у світовій історії, що зазнав краху.

В принципі, соціалізм прагне в своїй ідеї зробити суспільство кращим і більш справедливим. Правда, шляхи досягнення цієї справедливості і рівності він пропонував різні, зокрема і за рахунок інших, звідки маємо в історії відверті злочини. З позитиву, який дав для світу соціалістичний рух, можна назвати загальне виборче право, 8-годинний робочий день, соціальні пільги, пенсійне забезпечення.

1 травня 1886 року американські робітники в Чикаго організували страйк з вимогою 8-годинного робочого дня. Страйк і супутня демонстрація закінчилися кровопролитним зіткненням з поліцією. За кілька років після цього Паризький конгрес ІІ Інтернаціоналу в пам’ять про ці події постановив, що кожного року 1 травня будуть проводитись мирні демонстрації робітників. Ініціативу підхопили багато європейських країн та США. Навіть Російська імперія підтримала тенденцію, і вже 1890 року у Варшавській губернії відбувся страйк, участь в якому взяли близько 10 тис. робітників. З тих пір 1 травня стало символом революції та класової боротьби.

Соціалізм поширився як в Росії, так і Австро-Угорській імперії, зокрема і в Галичині – це свідчить, що наш регіон не був ізольований та йшов у ногу з тогочасними загальносвітовими тенденціями. Ба навіть Іван Франко в молоді роки був захопився соціалізмом, за що і сидів трохи у підвалі ратуші в Коломиї. Хоча у старшому віці він уже зробив геніальний футурологічний аналіз сучасного йому комунізму, передбачивши і комуністичний терор СРСР у 1930-х, і подвійні стандарти, і їх вплив на українців. Уже тоді, задовго до Жовтневої революції, він назвав тогочасний соціал-демократичний рух «релігією ненависті». Соціалізм – це була свого роду мода того часу, на яку перехворіло багато молодих людей, включаючи навіть національного героя Польщі Юзефа Пілсудського.

В обох імперіях, між якими була поділена Україна напередодні Першої світової війни, святкування 1-го травня було заборонене. В Українській Народній Республіці, до якої ввійшла і Галичина після Акту Злуки 22 січня 1919 р., впливовими були українські соціалістичні партії різного штибу, правда, національного спрямування. Завдяки їхньому впливу 1 травня було оголошене Святом трудового народу, а відповідно, його святкування було поширене і на ЗУНР, столицею якої на той час був Станиславів. Ось що пише про це офіційна газета ЗУНР «Республіка» за 1 травня: «І святкуючи сьогодні своє Трудове Свято в так основно інших, змінених на свою користь обставинах, Трудовий Народ нашого краю не може не тямити одного: сі основно інші, змінені на  його користь обставини принесла йому щойно його власна Держава – У.Н.Р.» Про святкування в Станиславові газета за 6 травня інформує: «Всі склепи й уряди були зачинені. Військо, робітничі організації та трудова інтелігенція походом від двірця зібрелися на гробнику, промовляв міністр Безпалко…» А в Коломиї воно проходило так: «Нинішнє робітниче свято відбулося спокійно і поважно. Із-за непогоди зійшлися учасники до ратушевої салі, яку і заповнили битком. Польська і жидівська організації у святі участи не брали».

 

У міжвоєнний період святкування 1-го травня у Польщі, до складу якої входила Східна Галичина (поляки її називали Східною Малопольщею), було заборонене. Якщо ви, шановний читачу, завітаєте у Варшаві до Архіву актів нових і проглянете папку-опис документів із Станиславівського воєводства, то ви зрозумієте, що ІІ Річ Посполита набагато більше боялася комуністів, а відповідно, СРСР, ніж українських націоналістів. Донесень про перших набагато більше, ніж про останніх. Для прикладу наведемо фрагмент із таємного циркуляра Станиславівського воєводи  за 24 квітня 1929 року всім повітовим старостам про запобіжні заходи проти організації комуністичних виступів в день 1-го травня: «1. Недопустимими є всілякі походи, демонстрації, збори, які б мали антидержавний характер або відбувалися під гаслами і проводом комуністичних організацій, як КПП, КПЗУ, КСМ, МОДР. Всякі такі виступи треба негайно ліквідувати в момент, коли комуністичний або антидержавний характер проявиться назовні, чи то у формі антидержавних окриків, чи то у формі вивішення транспарантів. Ті, що братимуть участь у виступах, повинні бути розігнані, прапори і транспаранти відібрані, а ті, що проголошували антидержавні вигуки, – арештовані… 2. До походів, організованих легальними організаціями, спорідненими з компартією, під прапорами яких будуть, безумовно, гуртуватись комуністи, необхідно поставитись як до походів інших легальних партій. Однак у момент виявлення антидержавного характеру демонстрації виголошенням вигуків антидержавного змісту, транспарантів необхідно вчинити, як із комуністичним походом».

Як відзначають сьогодні провідні політологи, межі між ідеологіями стираються, вони вбирають риси одна одної. Особливо важко, розрізнити ідеологічне позиціонування сучасних українських політичних партій, які в своїй більшості є кишеньковими (фінансуються олігархами) чи вождистського типу, тобто працюють під одну людину чи невелику групу осіб. Чи не краще керуватися принципами здорового глузду, на зразок звичного нам «не словом, а ділом», і брати з минулого усе найкраще, не прив’язуючись до якоїсь однієї історії політичної сили чи течії?

 

Петро ГАВРИЛИШИН,

Роман ЧОРНЕНЬКИЙ