Стефанія разом із чоловіком виїхали з Харкова 6 березня і діставалися до Івано-Франківська три доби. Сім’я до останнього не хотіла покидати рідне місто.

У перші дні після повномасштабного вторгнення РФ в Україну подружжя допомагало містянам, які цього потребували. А зараз — весь час підтримують зв’язок зі знайомими харків’янами.

Про перші вибухи в Харкові, дні без світла і черги у крамницях, важкість переїзду на Прикарпаття жінка розповіла кореспондентці “Суспільного”.

Ранок 24 лютого в Харкові для Стефанії та її чоловіка розпочався з вибухів. Жінка розповідає, звук від них був настільки сильним, що здавалося, ніби снаряди падають дуже близько.

“Всі відразу “вискочили” на балкон дивитися у вікна. Зазвучали сирени. Ми увімкнули телевізор і зрозуміли — почалася війна. Те, про що нам казали, – ніхто в це не вірив. Ми три дні жили у квартирі, нікуди не ходили”, — пригадує жінка.

Стефанія розповідає, що попри обстріли частина містян продовжувала жити у своїх будинках, проте в супермаркетах одразу з’явилися черги.

“Люди почали скуповувати продукти, питну воду. Утворювалися великі черги за водою, але паніки не було. Кожен думав, що де купити, де які продукти дістати, але не думав, де сховатися”, — пригадує жінка.

На третій день повномасштабного вторгнення в будинку зникло світло, розповідає Стефанія. Тоді вона з чоловіком перебралася у свій недобудований приватний дім, де електроенергія ще була.

“Ми щодня ходили на квартиру, бо в людей не було світла, телефони розряджалися. Брали по шість-десять телефонів, йшли у свій будинок, заряджали й сиділи там приблизно до 15:00, бо опісля лунала сирена. А коли поверталися звідти, приносили людям телефони”, — розповідає жінка.

“Коли син сказав нам із чоловіком збиратися, перше, що я взяла — це дитячі альбоми. А вони — величезні й тяжкі. Питає Слава (чоловік — ред.): “Що ти береш?”. Відповідаю: “А це — найцінніше, що є”. Бо це все — те життя. Дитина народилася, коли мені було 40, вона — довгоочікувана. Це все, що в мене було”, — пригадує Стефанія.

Проте взяти із собою світлини подружжю не вдалося: валіза з альбомами залишилася у квартирі, а вони з допомогою волонтерів виїжджали з міста від свого приватного будинку. 

Щодня жінка телефонує знайомій, яка залишилася в Харкові.

“Питаю її: “Як ти?”. Вона каже: “Поки тримаюся. 10 хвилин тому вийшли люди погрітися, бо світило сонечко, і тут за 10 метрів від будинку щось упало. Чоловік із хлопчиком, які стояли поруч, — їх забрала “швидка”. На верхніх поверхах вибило всі вікна. Мій будинок поки стоїть, я — на першому поверсі. У мене є п’ятеро кішок, і я на підлозі сплю”, — переповідає Стефанія.

Після закінчення бойових дій жінка з сім’єю планує повернутися до Харкова.

Читайте також: З Харкова на Прикарпаття евакуювали 26 дітей