Заяви сивочолих керівників української делегації у Тристоронній контактній групі у Мінську дозволяють зробити невтішні висновки. Без жодного прояву ейджизму.

Перш, ніж звернути увагу на заяви Вітольда Фокіна, зауважу, що минулого тижня у Верховній Раді пройшла зустріч за участю Леоніда Кравчука, Андрія Єрмака та представників профільних комітетів з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку й містобудування та національної безпеки, оборони і розвідки. Ухвалено рішення створити робочу групу, завданням якої буде розгляд пропозицій, які надходитимуть з ТКГ. Умовна назва групи «Не ображати Кравчука», адже колишній президент не може бути суб’єктом законодавчої ініціативи, шеф ОПУ – також, а у Володимира Зеленського поки що вистачає розуміння, до чого може призвести внесення забаганок Кремля на розгляд парламенту.

Прапор «найкращого друга Москви» швидко підхопив Вітольд Фокін, який у інтерв’ю проросійському виданню «Страна» просторікував про «шахтарів – особливий народ», висловився за всезагальну амністію та особливий статус для всього Донбасу, нехай і без закріплення у Конституції. Давно вже офіційна особа (призначена президентським указом) настільки безсоромно не транслювала в інформаційному просторі кремлівські «хотєлки».

За великим рахунком, не має принципового значення, з якого саме голосу «співають» Кравчук та Фокін. Їхнє завдання – не підписання відповідних угод, як дехто вважає, а сіяння зневіри та недовіри всередині українського суспільства. Гібридна війна йде насамперед за свідомість, і у Кремлі це добре розуміють. Власне, тому і «євангеліє від Вітольда» було оприлюднене у День пам’яті захисників України.

І насамкінець. Словесні конструкції будь-якого ступеня сивочолості не повинні застилати головного: політичну відповідальність за заяви членів ТКГ та інших офіційних представників несе Володимир Зеленський. І будь-які дії шостого президента, спрямовані на задоволення кремлівських забаганок, можуть спричинити потужну політичну кризу.