Нещодавно подружжя Фесюків з Коломийщини прославилося не те, що на всю Івано-Франківщину, а на всю Україну. Ще б пак! Адже під час копання криниці вони знайшли фрагмент бивня мамонта. Науковці Чернівецької філії інституту археології підтвердили справжність знахідки.

Цінніше за золото

Світлана і Василь Фесюки переїхали у Верхній Вербіж з Чернівців після того, як чоловік завершив службу в СБУ. Оселилися у хаті бабусі та дідуся пані Світлани. Пан Василь каже, що тут дуже гарна місцевість, поруч ліс. Сам він із села родом, любить працювати на землі.

Подружжя вирішило розбудувати будинок, завело господарство. А оскільки Коломийщина потерпає від дефіциту води, то виникла необхідність викопати вже третю криницю. «Це було десь на початку липня. Ми найняли двох хлопців, вони шукають воду ще старим дідівським методом – за допомогою дротиків визначають місце розташування водяної жили, – розповідає пані Світлана. – Десь на глибині п’яти метрів вони щось знайшли. Коли я це побачила, то одразу сказала, що це бивень мамонта. Чоловіки мені, звісно, не повірили. У мене чоловік серйозний, йому потрібен документ, підтвердження науковців. Ну, і науковці підтвердили».

Василь Фесюк додає, що коли майстри показали їм, де проходить водяна жила, то він ввечері ходив і визначав місце для майбутньої криниці, адже вранці вже мали копати. Знайшов, на його погляд, ідеальне місце. Але дружина прийшла і каже: «Давай посунемо ще на 30 см, щоб було легше шланги на город перекидати». Він погодився. «Виходить, якби не посунули криницю на цих 30 см, то не знайшли б нічого. Треба слухати жінку в таких моментах», – жартує пан Василь.

Коли майстри почали копати, то спершу знайшли на 5-метровій глибині маленькі кусочки якихось незрозумілих кісток. Вони подали їх на поверхню, господарі оглянули і попросили уважно подивитися, можливо, там ще щось є. Відтак майстри подали наверх якусь на той час незрозумілу кістку завдовжки 30-40 см і вагою 1,5-2 кг. Припущення про те, що це бивень мамонта, повністю підтвердилося, коли пан Василь звернувся до науковців.

«Відчуття такі, що, певно, в житті ніколи таких і не було. Відчуття, що ти в руках тримаєш щось таке з глибокої давнини, але пояснити толком не можеш. Дружина зразу сказала, що це бивень. Я розумів, що це не виключено. Але відганяв таку думку, не думав, що справді можна знайти бивень мамонта. Таке враження, що тримаєш у руках щось навіть більше, ніж кусок золота, бо ти маєш усвідомлення, що таке золото, що таке кілограм золота. А тут розумієш, що це щось цінніше за золото. Відчуття фантастичні», – ділиться враженнями пан Василь.

Гріх продати

Після спеціальної обробки науковці з Чернівецької філії інституту археології повернули бивень господареві. Проте згодом знахідку перевезли на кафедру археології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, а після вивчення її передадуть у краєзнавчий музей. Чому саме в Чернівці? Бо Фесюки самі з цього міста і там у них залишилось багато друзів.

Василь Фесюк має свої припущення, звідки ж тут міг взятись бивень мамонта. «Ця місцина дуже цікава. Тут поруч ліс і навесні дуже багато потічків, які практично омивають цю місцину. Ми знайшли бивень на глибині п’яти метрів, а на глибині чотири метри був прошарок гравію. Оскільки гравій завжди є коло ріки, то можна припустити, що це було велике водяне плесо, куди мамонти приходили пити воду. Бо як інакше можна пояснити гравій? – міркує чоловік. – Також можна припустити, що тут було поселення і бивні мамонта використовували як каркас для житла. Є варіант, що тут могло бути поселення мисливців, наприклад. Версій може бути багато, але в будь-якому випадку це бивень мамонта і це історія».

Відтак господарі обійстя не виключають проведення розкопок на місці знайдення решток мамонта, можливо, навіть цього року. Адже коли майстри витягували бивень, то відчули, що він, начебто, надломився і там ще щось є. «Оскільки ми порушили температурний режим, то я боюсь, що через рік-два та частина бивня може розкришитися. Тому варто його забрати. Для цього треба поруч з криницею розкопувати. Такі настрої є у нас», – ділиться планами господар.

А тим часом рештки мамонта вже мали можливість оглянути учні Нижньовербізької школи, яким, на прохання вчителя історії, знахідку показувала пані Світлана. І діти, і вчитель були, за її словами, в захваті. До речі, чоловік подарував їй знайдений бивень на день народження, і, таким чином, бивень претендує на рекорд як найстаріший подарунок.

Незважаючи на те, що бивень мамонта можна продати на чорному ринку, пан Василь і не думає про це. «Я людина, яка чітко усвідомлює, що продавати цей фрагмент бивня – великий гріх, адже це історія. Ми зможемо відкрити якусь нову історичну сторінку, показати багатомільйонну історію. Це змусить усіх подивитись на цей край по-іншому. Тому не виникало в нас питань продати знахідку. Це такі речі, на яких нормальні люди заробляти не будуть, краще збагатити історію», – каже він.

 

Коли був льодовик…

Втім, продати цю знахідку, скоріш за все, було б складно. Кандидат історичних наук, викладач ЧНУ Микола Ільків має сумніви щодо матеріальної цінності цього фрагмента бивня мамонта, адже його текстура порушена через таке тривале зберігання в умовах звичайного ґрунту і при будь-якій обробці він, як сувенір чи сировина для виготовлення якихось речей, буде кришитися і розсипатися. «Тому не думаю, що він має якусь велику матеріальну цінність, але історична, палеонтологічна цінність, безсумнівно, є», – вважає історик.

За словами пана Ільківа, ймовірно, знайдений фрагмент бивня належав молодому мамонту, оскільки його товщина невелика. Також він припускає, що, мабуть, на тій території справді була якась стоянка мисливців кам’яної доби, які полювали на мамонтів. Що ж до приблизного віку бивня, то його, як пояснює науковець, визначити важко – для цього потрібно провести кілька дорогих експертиз.

«Але попередньо ми можемо говорити тільки про час існування мамонтів на цій території загалом у льодовиковий період, а це від 1 млн. до 13 тис. років тому, коли вони вимерли на території України та Європи», – наголошує історик. Відтак він не радить прив’язуватись до того, що цьому бивню мільйон років, а вважає, що найправильнішим буде сказати, що він старший 13 тисяч років. Та він все одно має історичну цінність. За словами науковця, бивень знайшли там, де такі знахідки ще не були виявлені, тому тепер це місце перспективне для пошуку стоянок кам’яної доби.

Продовжувати розкопки у Верхньому Вербіжі складно, каже Микола Ільків, але там можна знайти ще щось цікаве для історії. «Це тільки фрагмент бивня. Очевидно, він далі продовжувався в землі. Треба просто зважити всі за і проти, бо там велика глибина – 5 метрів. Легше такі розкопки проводити на схилах ярів, берегах річок, а в цьому випадку необхідно цю всю величезну товщу землі знімати, а там вже може й підшкірна вода підступати. Та це й великі незручності тим господарям, на обійсті яких ця криниця зведена», – резюмує Микола Ільків.

На думку старшого викладача кафедри етнології та археології ПНУ ім. Василя Стефаника Ігоря Кочкіна, вік цього фрагмента бивня мамонта в межах 40-13 тис. років. Крім того, він запевняє, що мамонти не були рідкістю на Прикарпатті. «Ймовірно, ця кістка могла потрапити на стоянку доби верхнього палеоліту, оскільки ці частини йшли для будівництва житла чи навіть для виготовлення прикрас та знарядь праці. У нас доволі багато таких знахідок. От, зокрема, в нашій експозицій можна побачити зуб мамонта з Бурштина, уламок бивня з Дубівецького кар’єру та зуб мамонта зі Старуні. У с. Старуня Богородчанського району ще з 1907 року почали знаходити рештки представників плейстоценової фауни: шерстистого носорога і мамонта», – каже історик.

За словами пана Кочкіна, мамонти як представники плейстоценової (льодовикової) фауни проживали тут, оскільки полюбляли холод і були покриті густою шерстю. Проте вони були об’єктом полювання, бо давали людині багато необхідного: м’ясо, кістки та шкіру для побудови житла. Крім того, кістки могли використовуватися замість деревини для обігріву.

«Ймовірно, зникнення мамонтів було пов’язане з потеплінням. Коли льодовик танув і поступово відсувався на північ, то мамонти також рухалися за ним. На території Північної Росії й дотепер трапляються рештки мамонтів у шарах вічної мерзлоти», – каже науковець. Він вважає, що розкопки потрібно продовжувати, адже такі знахідки є цінними для науки.

Наталія ДЕРКЕВИЧ