Шахта замість атракціону. Всього 25 хвилин їзди електричкою від Катовіце. У рамках IX Міжнародного туристичного ярмарку «ГК» завітав у Забже – польське місто в Сілезькому воєводстві, де має побувати кожен поціновувач індустріального туризму.

Туристи сюди не їдуть

Забже – невеличке місто в південно-західній Польщі, з 180-тисячним населенням, належить до агломерації Катовіце. У цей промисловий регіон не надто часто приїжджають туристи. Пам’яток тут майже немає, хіба що кілька старовинних будівель, руїни кількох палаців і один із найбільших у Польщі концерт-холів. Також неподалік розташований Освенцим.

Сілезія – найбільш індустріальний регіон Польщі, щось на кшталт українського Донбасу, в різні часи там добували срібло, вугілля і навіть золото, варили пиво за допомогою технологій, які зараз не застосовують, будували робітничі селища з дикого каменю і транслювали радіопередачі за допомогою найвищої в світі дерев’яної вежі в Глівіце (раніше – Гляйвіц). Саме через Гляйвіцьку провокацію нацисти в 1939 році вступили на польську землю. Всі ці місця тепер показують туристам за гроші. Промисловою перлиною регіону залишається шахта-музей «Ґуідо», що в Забже.

Забже вперше згадується як село в XIII столітті. Починаючи з пізнього середньовіччя, князі з династії П’ястів запрошували сюди німецьких поселенців. Забже було успадковане австрійськими Габсбургами і анексоване Пруссією в XVIII столітті. Було центром гірничої справи в Німецькій імперії.

У 1915 році місто перейменували в Гінденбург на честь генерал-фельдмаршала Пауля фон Гінденбурга. Нову назву використовували до 1945 року. Коли місто стало частиною Польщі, стару назву повернули, а німців, які залишилися, вигнали, згідно з рішенням Потсдамської конференції.

Більше двохсот років історія Забже була тісно пов’язана з видобутком вугілля і важкою промисловістю. Це одне із найважливіших місць в Європейському маршруті індустріальної спадщини та промислових пам’яток Сілезії. Місцеві жартують, що жінки в Забже особливо гарячі, адже виросли «на вугіллі».

Штольня «Ґуідо»

У Забже є дві вугільні шахти. У 1990 році уряд вирішив, що в цьому регіоні вугілля добувати не рентабельно, а тому закрив більшість шахт Сілезії. Спершу таке рішення не найкращим чином позначилося на місцевих жителях: значно зросло безробіття, стали популярними «копанки». Згодом ситуація стала змінюватися. Промисловий регіон знову почав розвиватися.

У 2007 році шахту «Ґуідо» відкрили як шахту-музей. У перший же рік там побували 17 тисяч відвідувачів, сьогодні кількість туристів значно зросла. Об’єкт дійсно заслуговує уваги.

Історична шахта кам’яного вугілля «Ґуідо» може здивувати різноманітністю своєї туристичної оферти. Для любителів історії шахтарського ремесла підготовлена поверхнева частина і два поверхи для проведення підземних екскурсій: на 170 і на 320 метрах. На верхньому вугілля видобували в XIX столітті, на нижньому – в наш час. Усі механізми і апарати – в робочому стані. Причому під час екскурсії їх не просто показують, але і запускають.

Тут можна дізнатися про все, що пов’язано з видобутком вугілля в XIX і ХХ століттях.

Також «Ґуідо» запрошує на театральні вистави та музичні концерти. За бажання, під землею можна навіть повінчатися. До речі, «National Geographic Traveler» поставили шахту «Ґуідо» в топ-50 турів усіх часів. Вартість вхідного квитка до двох підземних поверхів коштує 39 злотих.

Шахта названа на честь колишнього власника Ґуідо Генкеля фон Доннерсмарка. У другій половині XIX століття цьому діячеві належали чи не всі промислові підприємства в цьому районі.

До того, як процес видобутку вугілля механізували, в шахті працювало 80 коней – по 40 на кожному з рівнів. Донизу їх спускали на мотузках, процес займав близько 48 годин. Потрапляючи в шахту, коні залишалися тут назавжди. Якщо в звичайному житті ці тварини живуть 25-30 років, то під землею – не більш десяти. В шахті була стайня, де тварини доживали свої дні. Після кількох років, проведених у вугільних лабіринтах, спрацьованих коней відправляли на м’ясо.

У 50-х роках на шахті працювали жертви політичних репресій. Всього – близько 200 тисяч чоловік.

Вугілля в «Ґуідо» перестали добувати ще на початку минулого століття. Але через цю шахту гірники спускалися в сусідні. Також тут працювала система дренажу, насоси відкачували воду з усіх навколишніх шахт.

Коли вугілля закінчувалося, тунель засипали, а стіну зафарбовували білою фарбою. У таких місцях зазвичай накопичувався метан. Щоб визначити концентрацію газу, використовували канарок. Якщо пташки здихали – отже, гранична норма перевищена. Через сотню років для цього вигадали спеціальний прилад.

Найглибший маршрут

При вході на перший рівень – стайні та класичні стенди з інвентарем і рятувальним обладнанням. А рівень 320 м складається з камер і коридорів з XIX і XX століть, які 2,5 км завдовжки. Проте туристичний маршрут складає 1,2 км, і це є найглибший маршрут у вугільній шахті такого типу в Європі.

В минулу робочу атмосферу туристів переносять розставлені повсюди різноманітні гірничі агрегати – конвеєри, вагонетки, знаряддя ручної праці, бурильні установки, електровози, компресори, автомобіль з рідким азотом і багато інших предметів.

Щоб туристи мали змогу відчути себе справжніми шахтарями, під землею встановлені муляжі чоловіків-шахтарів, брудних від чорного вугільного пилу. В широких підземних штольнях іноді проводять змагання – забіги на 1000 метрів.

Не можна не згадати і про підземний трамвайчик. Раніше він возив шахтарів, тепер – туристів. Кажуть, це єдина в Європі підвісна шахтарська дорога.

Під час екскурсії часто можна бачити дірки в стіні – від тестування різних типів свердел. Адже після того, як вугілля закінчилося, шахта стала дослідницькою.

Шахтарі перекваліфікувалися

Шахтарі Забже вийшли із забою і перекваліфікувалися на гідів. Подвійна вигода – гірники не залишилися без роботи, та й ніхто краще за них про шахту не розповість.

Ще 20-30 років тому в Забже було біля 130 тисяч шахтарів, а тепер лише 30 тисяч. Процес професійної трансформації відбувається поступово. У місті діють спеціальні навчальні програми з перекваліфікації шахтарів зі сприянням у подальшому працевлаштуванні. Місцеві запевняють, що з цим узагалі немає проблем.

Пані президент інформує

У Забже «Галицькому кореспонденту» також вдалося поспілкуватися з президентом міста, колишньою вчителькою математики і працівником артистичної школи Малгожатою Майка-Шулік, яка вже третій термін поспіль утримується на посаді. Таку стабільність безпартійна очільниця пояснює високою оцінкою і довірою від містян. Під час перших виборів на посаду президента претендували 10 кандидатів, а участь у останніх виборах взяли тільки четверо. Основу місцевої ради Забже, загальна кількість якої налічує 25 членів, складають безпартійні.

Як розповіла президент, чимало жителів Забже працюють у сферах освіти, науки і медицини. Також багато дрібних підприємців, переважна кількість яких колишні шахтарі або ж заробітчани. Найчастіше їдуть працювати в Німеччину, Францію, Англію, проте майже всі неодмінно повертаються. Набутий досвід і зароблені гроші вкладають у власну справу, але вдома.

Малгожата Майка-Шулік підкреслила, що Забже відоме не лише славнозвісною шахтою «Ґуідо». У місті також працює один із найкращих у  Польщі кардіологічних центрів. Сюди приїжджають лікуватися з усієї Європи. До речі, саме в цьому центрі у листопаді 1985 року професор Збігнєв Реліга виконав першу в Європі успішну пересадку серця.

Спорт теж розвинений. Місцевий футбольний клуб «Гурнік» у 1966 році посів друге місце в Кубку УЄФА у Відні.

Наталя МОСТОВА