Рік: 2012
Жанр: Драма
Режисер: Томас Вінтерберг

Головний герой Лукас (Мадс Міккельсен) працює вихователем у дитячому садку, його життя складається не досить вдало, оскільки він недавно пережив розлучення, а його колишня дружина забороняє йому бачитися з сином.
Проте в Лукаса все ще є вірні друзі та робота, де всі діти його дуже люблять, а співробітники поважають та цінують. Одна із його співробітниць, Надія (Олександра Рапапорт), закохується в нього. Крім того, колишня дружина телефонує Лукасу і дозволяє таки бачитися із сином.
Здається, життя налагоджується, проте щастя тривало недовго. Лукас у дитячому садку зближується із Кларою (Анніка Веддеркопп), малолітньою донькою свого найкращого друга Тео (Томас Бо Ларсен).
Клара закохується в Лукаса, та коли чує відмову, вигадує історію, в якій Лукас нібито сексуально домагався її, і розповідає цю історію директорові дитячого садка Гретті (Суссе Вольд), а та, в свою чергу, виносить її на розгляд батьківської ради…
Ось така зав’язка.
Все, що було далі, потрібно бачити і переживати самому. Не тому, що це кіно має високий рейтинг, три нагороди Канського фестивалю чи 125-ту позицію у рейтингу найкращих фільмів усіх часів і народів за версією imdb (а це досить високо), а насамперед тому, що це зразок соціально-філософської драми – жанру, який ми все рідше бачимо на екранах, який стає все менш популярним, але саме він змушує нас замислитись над природою суспільства, помсти, невинної брехні та її наслідків.
Головний герой не втрачає обличчя навіть тоді, коли практично всі мешканці містечка налаштовані проти нього. В той час, коли вони “полюють” на нього, він не мстить, а прагне виправдати себе цивілізованими методами, повернути своє добре ім’я та місце серед громади, яка його зненавиділа і відвернулася від нього.
Але й суспільство, як і Тео, не можна звинувачувати, оскільки в тому світі, в якому ми живемо, хіба мало педофілів чи історій про них? Хто б не повірив своїй маленькій доньці, якби вона розповіла таке?
Клара також не є уособленням зла. Чому? Ви можете відповісти самі, коли подивитесь цей фільм.
“Полювання” – кіно про жертву чи про жертв. Жертву суспільства або сім’ї, жертву зради друзів чи натиску з боку близьких, жертву несприйняття чи страху за свій же вчинок. У фіналі нам дають певну надію на те, що суспільство не настільки підкорюється стадним інстинктам, що є ще шанс відмити свої руки навіть тоді, коли вони, здавалось би, безнадійно, хоч і несправедливо, забруднені…
Але ж ми з вами знаємо, що це брехня, полювання ніколи не закінчиться, такі вже ми є… Увесь акторський склад, режисура, сценарій, музика (її тут небагато, але вона завжди якісна і там, де потрібно), операторська робота – все на висоті. Звичайно, як і в будь-якому кіно, тут також є свої мінуси, але про них якось окремо.

ФЕЛІНСЬКИЙ