Юрій Луценко все-таки очолив Генеральну прокуратуру. Здавалося б, це, як то кажуть, перемога здорових демократичних сил. Ось зараз новий генпрокурор, настійливо пропонований президентом, враз реформує це закостеніле відомство. А звідси почнеться і відродження країни. Закипить боротьба з корупцією, підуть реформи по всіх можливих напрямках, олігархи перестануть набивати кишені і стануть розбудовувати Україну… Але чому ж у все це мало віриться?

Може, тому, що Юрій Віталійович входить до свого нового службового кабінету, вже маючи плямку на мундирі. Заради того, щоб він зміг сісти в це високе крісло, не маючи юридичної освіти, Верховній Раді навіть довелося міняти закон про прокуратуру. Нічого незаконного тут, звісно, немає, але щоб законодавство підганяли під одну людину – це, здається, вперше. Якщо не враховувати відміну конституційної реформи у 2010 році спеціально під новообраного президента Януковича.

Завдяки Луценку тепер, щоб стати прокурором, вищої юридичної освіти не потрібно. Але потрібен стаж роботи у галузі права або досвід роботи у законодавчому чи правоохоронному органі. За задумом, це дозволить прийти в прокуратуру новим людям і реформувати її. Луценко, до речі, вже виявив бажання привести нові кадри у відомство.

Іноземна преса прямо називає Юрія Луценка «людиною Порошенка», але, скоріше, то ситуативний союз. Очевидно, що делегування голови своєї іменної фракції в генпрокуратуру більше вигідне президенту, ніж його протеже. Адже при великому бажанні це відомство може і надалі, за роками виробленою звичкою, використовуватися як знаряддя в політичній боротьбі та бізнесовій конкуренції. Генпрокуратура ж традиційно вважається в Україні інструментом політичного контролю, бо саме вона приймає рішення, чи починати переслідування корумпованих державних діячів або олігархів.

Проти призначення Луценка різко виступили «Самопоміч», «Батьківщина» та Радикальна партія Ляшка. Але на підмогу БПП та «Народному фронту» поспішили депутатські групи «Партія «Відродження» та «Воля народу», а також з півтора десятка позафракційних нардепів. Як результат, до 205 голосів від коаліції, яких явно не вистачало для прийняття рішення, вони додали своїх з лихвою. Всього за Луценка проголосували 264 народні депутати за необхідних 226 голосів.

Все було визначено наперед. Ще вносячи кандидатуру Луценка, Порошенко вже був впевнений, що його оберуть. Він так і сказав: «Два місяці минуло з тих пір, коли був відправлений у відставку Віктор Шокін. Ми не маємо можливості далі чекати. Тому я подаю кандидатуру генерального прокурора. Ним буде Юрій Віталійович Луценко». І пафосно наголосив: «Він за свої переконання пішов на ешафот. Він не зрадив своїх переконань у в’язниці».

Власне, тюремне переслідування Луценка його політичними опонентами з Партії регіонів може зіграти з Юрієм Віталійовичем злий жарт, якщо раптом йому захочеться тепер відомстити своїм кривдникам, а потім він увійде у смак. Тоді й реформа прокуратури, і пов’язані з нею надії на демократичні перетворення можуть піти не тим шляхом.

Поки що, знаючи відкриту, балагуристу натуру Луценка, в таке повірити важко. Але небезпека в тому, що його можуть до цього підштовхнути, або й змусити, як це не прикро. Тим паче, коли вже зараз він самовпевнено не бачить собі альтернативи: «Мені дуже неприємно, що через мене було внесено правки у чинний закон про прокуратуру. Я б ніколи на це не пішов, якби знайшов людину, яку може призначити президент генеральним прокурором і яка може бути ефективнішою, ніж я».

Тож від того, що керуватиме новим генпрокурором у його роботі – помста чи закон, багато залежить.