Вирощувати квіти вважають жіночою справою. Але з цим твердженням зовсім не погоджується житель села Креховичі Брошнів-Осадської громади Роман Легун. Чоловік вирощує рідкісні калли, привезені ним багато років тому з Португалії, пише “Галицький кореспондент”.

Знайомство з білою каллою (calla aethiopica) роду зантадехія у пана Романа відбулося у Португалії, де прикарпатцю довелось прожити десяток років. Чоловік каже, що її неможливо було не помітити. Там всі стічні канави, рівчачки та річища рік були всипані великими білосніжними квітами.

“Як нині пам’ятаю той день, – говорить Роман Легун. – Це було 11-12 березня далекого 2000 року. Я приїхав у цю країну з України – країни, землі якої на той час були вкриті снігом. Одягнений у зимову куртку, черевики на грубій підошві з хутром. Нас випустили з буса без вікон і, вийшовши з нього, я найперше побачив білі барви та відчув аромати запаху калли”.

Прикарпатець також розповідає, що Португалія виглядає і пахне зовсім не так, як наші Карпати. Там все зелене, все цвіте і пахне. А на той момент також там цвіли і цитрусові якраз.

Чоловік стверджує, що португальці звезли з цілого світу на свою батьківщину всі рослини, що лише змогли. Гігантські алоє та кактуси, різні види пальм, евкаліптові ліси, різні ліани та чагарники.

Роман Легун жартує, що в тій країні з голоду не помреш, бо завжди щось можна зірвати з дерева і з’їсти.

“Там йдеш по вулиці і навколо росте інжир, виноград, апельсини, мандарини, маракуйя, ківі, гранат, хурма. Дощів у них немає, грунти жахливі, а все росте і родить, бо до кожної рослини підведена вода. Мене завжди дивувало, чому так у них: вода дорога, енергія дорога, устаткування дороге, добрива дорогі, а все кругом засаджено. Якимось чином вигідно цим займатись португальцям”.

Неймовірної краси квітку каллу Роман за весь час перебування в еміграції висаджував і розмножував біля будинку, який винаймав на той час.

Повернувшись в Україну, Роман Легун привіз з собою каллу в Креховичі. І ось уже 20 років він її розмножує на прикарпатських землях. Каже, що цвітіння в природних умовах припадає на кінець січня – початок лютого, це стало ще однією причиною того, що він більше захопився вирощуванням зантадехій.

“На кінець зими припадає 14 лютого – День всіх закоханих, а колись ще й 8 березня святкували, – говорить квітникар. Приємно було бачити ці квіти в себе на підвіконні саме взимку. Особливо, коли вона не одна, а їх одночасно цвіте декілька штук”.

У першу ж весну вдома Роман зрозумів, що йому треба розмножити десять штук цих квітів. На наступну весну чоловік переконався, що помилився і йому треба аж двадцять. І так щовесни Роман збільшував кількість висаджених квітів калли.

“Цієї весни я на своєму подвір’ї висадив 300 штук калли, – підсумовує розмову чоловік. – А пізніше досаджував регулярно, щоб ця біла краса була у мене якнайдовше. Маючи немалий досвід у вирощуванні зантадехій, я регулюю початок їх цвітіння, контролюю їх ріст, тривалість цвітіння, розмір квітки”.

Роман Легун переконаний, що якщо людина має кусок землі біля будинку і любить квітникарство, то він рекомендує обов’язково спробувати висадити каллу. Каже, вона чудово виглядає у садках, біля озерця, ставка чи струмка.

“Незважаючи на те, що батьківщиною калли є Ефіопія, вона чудово прижилася на прикарпатській землі, – говорить Роман Легун. – Єдине, що вона не витримує наших морозів, тому я викопую на зиму, а потім знову саджаю. Це копітка праця, але краса цвіту того вартує. А ще калла ніби плаче напередодні дощу, сльозить, а її краплинки заворожуюче скапують зі стебла”.

Мар’яна ЛОКАТИР