Волонтери в Івано-Франківську шукають небайдужих, які б у вільний час приходили у пансіонат для літніх людей, щоб просто з ними поговорити.  Адже старенькі, які змушені доживати віку без родичів, потерпають від самотності.

До фотографа – черга. Заради гарної світлини старенькі терпляче виконують усі його побажання. Дехто навіть тягне фотографа у кімнату, аби позувати з тим, що миле серцю – наприклад, папугою. Фотосесія для мешканців геріатричного пансіонату – справжня подія. Перш ніж стати в кадр, усі довго чепуряться, адже знають, що це не лише світлина на пам’ять – так починається проект “Онуки”, пише ТСН.

Світлини сивочолих моделей волонтери поширять у соцмережі та завдяки ним шукатимуть небайдужих, які захочуть бодай годину на тиждень проводити із обраним дідусем чи бабусею. Адже спілкування – для цих літніх людей порятунок від самотності. “Тут все є: і їжа хороша, і постіль чиста, а ось спілкування не вистачає”, – зізнаються пенсіонери. “Люди хочуть спілкування, з людьми поговориш – і якось легше”, – кажуть вони.

Тим часом керівник Івано-Франківського геріатричного пансіонату не відводить погляд від монітора. “Однозначно, я це хочу”, – каже Віталій Яворський. Він дивиться ролик про те, як проблему самотності вирішують у США – будинок для літніх людей там облаштували під одним дахом із дитячим садочком. Стареньким ніколи думати про хвороби, а у дітей – десятки дбайливих бабусь та дідусів. “Дивіться, яка радість в дитячих очах і старших людей”, – звертає увагу директор закладу.

В Україні про щось подібне поки що можна тільки мріяти, адже змінювати доведеться не лише закони, а й свідомість українців. Наприклад, що геріатричний пансіонат – не місце, де закінчується життя, а просто помешкання для самотніх людей. “Різні вимоги до утримання дитячих будинків і інтернатів для дорослих. Треба відходити, коли в нас будинки-інтернати – гіганти по 200-300 людей. А брати закордонний досвід: 20, 30, 40 мешканців”, – вважає Яворський.

То ж поки літнім людям тут хочуть принаймні знайти онуків-волонтерів. Якихось певних побажань до кандидатів немає, головне – аби до стареньких вони ставилися щиро.  “Це є певна відповідальність. Бо коли ти говориш, що будеш ходити, а не приходиш, а тебе чекають, то краще вже не починати”, – попереджає ініціатор проекту “Онуки” Ілона Мурзова. “Варто приходити всім, але з відкритою душею. Ці люди дуже вміють бачити на відстані і навіть відчувати”, – радить лікар-психіатр Галина Данилюк.