Бойовик / драма / пригоди / трилер

Режисер: Джей Сі Чендор

У ролях: Бен Аффлек, Чарлі Ханнем, Педро Паскаль, Оскар Айзек, Адріа Архона

Сантьяго «Папа» Гарсіа (Оскар Айзек) втомився боротися з вітряками у захопленій наркокартелем Колумбії. Після чергового безуспішного рейду він вперше за три роки роботи отримує зачіпку щодо місця перебування наркобарона Лорі, який відсиджується десь у джунглях потрійного кордону (Бразилії, Перу і Колумбії) в будинку, до стелі набитому грошима. Залучати до справи корумпованих місцевих занадто небезпечно, тому він повертається у США, щоб умовити колишніх товаришів по службі (Бен Аффлек, Чарлі Ханнем, Педро Паскаль і Гаррет Хедлунд) приєднатися до нього, усунути паразита Лорі і обчистити його особняк.

Перше, що потрібно знати про «Потрійний кордон»: це амбітний довгобуд, який спочатку хотіла поставити Кетрін Бігелоу у 2010 році. У різний час до фільму були прикріплені зірки першої величини – від Тома Хенкса і Джонні Деппа до Уілла Сміта і Тома Харді, а початковий сценарій соратника Бігелоу Марка Боала досліджував гігантські оберти наркотиків в однойменному топонімі. У Джей Сі Чендора акцент змістився з безособового портрета американського наркообігу на історію про п’ятьох солдатів, які зводять кінці з кінцями на військовій пенсії. Тут особливо гарний Бен Аффлек у ролі батька двох дочок і ріелтора, якому дуже потрібні гроші.

Нова версія «Потрійного кордону» – це ні в якому разі не поганий фільм, просто кіно меншого розмаху, зате з чесним копійчаним ударом. Такий навмисно дистильований бойовик для чоловіків про міцну чоловічу дружбу з розмовами про дівчат під холодне пиво, мріями про «Феррарі», боями без правил і роком у саундтреку. П’ять мужиків збираються на ту останню справу, після якої можна буде забути про фінансові труднощі і зажити собі на втіху. Ну що може піти не так?

Вторинним «Потрійний кордон» залишається не тільки на стадії зав’язки, але і в цілих епізодах і за загальним настроєм. Через вступні перестрілки з картелем на тлі тропічних лісів Колумбії фільм виглядає у всіх сенсах «зеленим» братом «Вбивці» Дені Вільнева. Втім, це не найгірший фільм для наслідування. У будь-якому разі «Кордон» розквітає пізніше, коли стає сумішшю heist-movie і «Трьох королів» Девіда О. Рассела, в якому герої пішли в самоволку під час іракської кампанії, щоб викрасти золото Саддама.

Спостерігати за тим, як Аффлек і Ко ходять в розвідку, придумують план і втілюють його в життя, – велика насолода, яку смакують, кусаючи нігті від напруги. Гроші, як відомо, як каміння – важко лягають на душу. У «Потрійному кордоні» незліченні мільйони доларів справді важать чимало: вивезти купу сумок вагою кілька тонн з серця Південної Америки – завдання практично нездійсненне, особливо, коли жадібність тисне на душу і шепоче на вухо забрати все і відразу. Десь тут, на другій годині, коли фільм стає пацанською версією «Скарбів Сьєрра-Мадре», виникає дисбаланс через різкий нахил у бік драматизму. Герої сваряться між собою, намагаючись вижити в низці небезпечних наслідків своєї авантюри.

Рятує становище хімія між головними героями: на додачу до вже згаданого Аффлека, варто похвалити і інших центральних акторів, які добрі не тільки тим, що красиво виглядають з автоматом у руках. «Ми – вимираючий вид», – скаже один із п’яти героїв, описуючи життя простих американських вояків, які вийшли на пенсію. Кращого опису фільму не придумаєш: «Потрійний кордон» не намагається відкрити нові горизонти і реанімувати жанр бойовика, а залишається вірним класичній формулі, де енна кількість солдатів об’єднується в команду, щоб досягти мети. Так, фільм неправдоподібний, але максимально реалістичний, до того ж благородно не вимагає від глядача відключити мозок на час перегляду – і правда, хіба не вимираючий вид?

ФЕЛІНСЬКИЙ