Режисер: Джеймс Менголд

Насамперед, необхідно нагадати, що картина Менголда – рімейк однойменної стрічки 57-го року, що, втім, ніяк не впливає на її сприйняття – через півстоліття після виходу оригіналу його, як зазвичай буває в таких випадках, дивилися дві з половиною людини, і автора цих рядків, звичайно, немає серед них. Тому до сюжету можна підходити з кавалерійською легкістю.

Симпатяга, якого грає Крістіан Бейл, живе на фермі в колі люблячої родини, серед корів. Його біда тільки в боргах, які його змушують повертати нехороші люди. Ще один, не менш хороший хлопець (його, звичайно ж, грає Рассел Кроу) веде зовсім інший спосіб життя – грабує, вбиває, але йому не чужа сентиментальність, яка одного разу приводить його під варту. Проблема лише в тому, що до місця майбутньої страти (про довічне тюремне ув’язнення на Дикому заході і не думали) його бояться не довезти (і довезти теж бояться, бо услід ватажкові вже скаче його доблесна банда). Викликається, зрозуміло, Бейл, якому розповідають про те, що вороги спалили його рідну хату, у сина туберкульоз і тому подібне. І в цьому, на перший погляд, незначному протиставленні двох героїв ховається одна з найсильніших драматичних ліній у вестернах взагалі.

Ідея поєднання хорошого і поганого-доброго аж ніяк не нова – згадаймо хоча б більш пізні, але від цього не менш класичні стрічки Серджіо Леоне. Але, мабуть, до Менголда ніхто так не домішував у жанр «рівно опівдні» психологічний елемент. Змінити декорації – і вийде цілком сучасна драма з роздумами про сенс життя і притча про переродження людини (цитати з Біблії, вкладені в уста Рассела Кроу, додаються повсюдно).

І вибір акторів на головні ролі цьому чимало сприяє. Рассел Кроу, почесний гладіатор сучасності, мабуть, надихався героєм Омара Шаріфа з «Золота Маккени» – там створений образ бандита з великої дороги, якому не чужі високі романтичні ідеали, тут вам і вміння малювати, і галантність у поводженні з жінками, й пересипані іронією діалоги, з яких не можна чітко зрозуміти, добрий він чи поганий. Ось, напевно, і головна інтрига картини, а не кволий привід дістатися до містичної Юми. Переконатися в цьому просто – достатньо прислухатися, коли в залі лунає сміх, і будьте певні, що в ці моменти на екрані саме Кроу. З Крістіаном Бейлом все не так просто. Як драматичний актор він утвердився досить міцно. І в «Поїзді на Юму» він опинився спочатку в програшному становищі: змагатися з чарівним героєм Кроу йому важко.

Праведників завжди любили менше, ніж романтичних негідників, так і Бейл – спочатку скрипить і говорить занудні репліки, а потім з тихоні раптово перетворюється на такий собі ураган з гвинтівкою в руці. І це перевтілення вдається йому настільки майстерно, що за бортом залишаються і Рассел Кроу, і Бен Фостер у прекрасному образі холоднокровного ганфайтера, і навіть стара гвардія в особі Пітера Фонди. Важливо інше: те, що починалося як протистояння, завдяки грі Бейла перетворюється на парафраз «Буча Кассіді і Санденс Кіда». А це немалого варте. Але головним героєм фільму виявляється зовсім не Бейл чи Кроу, а режисер Менголд. До «Потяга на Юму» у нього в активі були міцні картини середнього рівня – а тут, схоже, він стрибнув вище за голову. Здавалося, що у вестерні все вже давно сказано, а остання жирна крапка поставлена ​​«Непрощенним» Клінта Іствуда. Завтра может быть поздно, так как выгодные предложения имеют ограниченный срок действия. Бонус код Джойказино https://www.casinoz.team/casino/joy-casino.html и другие эксклюзивные презенты щедро раздают на сайте Казиноз. Здесь знают, чем удивить азартных пользователей, поэтому не упустите шанс воспользоваться халявой сегодня.

Але виявилося, що ні. Менголд запозичив із сучасних екшнів ручну камеру, а з драм – нестерпно точні великі плани облич, через що вестерн, який завжди мав справу з великими міфологемами, стиснувся до маленького клубка, зарядженого неймовірною динамікою внутрішньої драми. До слова, і великих перестрілок – всього кілька, але зняті вони настільки ефектно і, що важливо, без допомоги сторонніх, останнім часом здавалося, обов’язкових візуальних ефектів, що їх енергії з запасом вистачає на весь двогодинний хронометраж. У кіно відбувається дивна річ: здавалося, жанр вже благополучно поклали на полицю і він приречений там припадати пилом, але з’являється людина, досі не помічена у схожих пристрастях, і його воскрешає. «Поїзд на Юму», звичайно, не обходиться без ложки дьогтю у вигляді кількох зовсім відвертих штампів, але головне інше. Решту місця в цій бочці займає першокласний мед, який повністю дістанеться вам після перегляду.

ФЕЛІНСЬКИЙ