На Прикарпатті вперше в Україні зруйнували пам’ятник воїну-афганцю. Він стояв понад 30 років на шкільному подвір’ї, поки там не почали стелити бруківку. У школі та в сільраді в один голос кажуть, що пам’ятник був аварійний. Однак частина мешканців села та «афганців» називають це вандалізмом і переконані, що він простояв би ще довго.

 

Не дожив чотири дні

13 липня на подвір’ї школи у селі Яблуниця Яремчанської міськради знесли пам’ятник випускнику Василю Романчукевичу, який загинув в Афганістані. Перед цим православний священик відправив молебень, а тоді робітники взялися до роботи. Першою додолу полетіла голова, а потім і сам постамент…

Зруйнований пам’ятник спершу лежав на шкільному подвір’ї поряд зі сміттям, потім його перевезли у центр села до пам’ятної стели землякам, полеглим у роки Другої світової війни, а відтак назад до школи.

Голова правління Прикарпатської асоціації ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і АТО Михайло Марущак каже, що пам’ятник зачепили до машини і так звалили. Хоча це не зразу вдалося, тому його ще довбали молотами.

Василь Романчукевич народився 30 травня 1966 р. в сусідній Поляниці. Там і ходив до школи, а старші класи закінчував у Яблуниці. Після навчання у Надвірнянському училищі №11 працював у місцевому будуправлінні. 13 травня 1985 р. його призвали до армії, а потім відправили на військову службу в обмежений контингент радянських військ в Афганістані. За чотири дні до свого 20-річчя Василь загинув у бойовій операції. Вміло маневруючи на полі бою, Василь забезпечував екіпажу БМП-1 можливість вести ефективний вогонь по противнику, однак під час бою машина Романчукевича підірвалася на керованій міні.

Юнака поховали 6 червня 1986 р. у рідному селі Поляниця. Посмертно його нагородили медаллю та орденом. Згодом чи то військкомат, чи сільрада встановили йому пам’ятник на подвір’ї школи в Яблуниці. Батьків Василя Романчукевича вже немає серед живих. Мати померла з туги за сином через три місяці після його похорону. Інші родичі живуть далеко і вже давно не приїжджають до рідного села.

 Людина-душа

Однокласники Василя згадують про нього тільки якнайкраще. Кажуть, що це була людина-душа. Ніколи нікого не ображав та нікому не відмовляв у допомозі, був спокійним та врівноваженим. Знесення пам’ятника на шкільному подвір’ї вони називають не інакше, як вандалізмом, який не вкладається в голові…

Вони пригадують, що 2 червня була зустріч випускників, які закінчили школу 35 років тому. Цього разу зібралося 27 однокласників Василя. Як завжди, вони поклали квіти до його пам’ятника, помолилися, поговорили з ним… Одна однокласниця з Києва навіть привезла дві туї, щоб посадити біля нього.

Юрій Тимофій йшов до армії разом з Василем і також був в Афганістані. Він розповідає, що якраз приїхав з відрядження, коли однокласники зателефонували і повідомили, що пам’ятник Василю знесли. Щоб пересвідчитись, він пішов на шкільне подвір’я і там справді знайшов зруйнований пам’ятник біля відходів. Це обурило не тільки його, а й добру частину мешканців села. Втім відкрито про це говорити готові далеко не всі, бо бояться директорки школи та голови сільради.

«За знесення пам’ятника – лише ті, хто підтримує дирекцію школи і голову сільради. Всі інші мешканці проти. Директорка пояснює, що пам’ятник аварійний і міг впасти на дітей. Але ми були біля нього недавно і бачили, що він ще в нормальному стані. Його просто треба було трохи підремонтувати. Але, мабуть, він заважав ставити бруківку і вирішили не витрачати на нього кошти, а зруйнувати його», – міркує пан Юрій.

Чоловік переконаний, що пам’ятник не міг сам впасти, бо всередині було дуже багато арматури і труба. Для мешканців села його знесення стало несподіванкою, адже ніхто з ними не радився. Юрій Тимофій зазначає, що люди готові були навіть скинутися грішми, щоб відремонтувати пам’ятник.

«Люди винять у цьому дирекцію школи і владу. Це несправедливо. Зараз знесли цей пам’ятник, а потім, може, будуть зносити пам’ятники Небесній сотні й атовцям? Може, вони подумали, що це не «афганець», а Ленін чи комуніст? Цікаво, чи був якийсь експерт, який оцінив, що пам’ятник в аварійному стані і його треба знести?» – обурюється Тимофій.

 

Пам’ятник під шторою

Директор Яблуницької школи І-ІІІ ступенів, вчителька історії Марія Молдавчук та її заступники зараз у відпустці. Виконувач обов’язків директора, вчитель фізвиховання Іван  Голембйовський пояснює, що коли пам’ятник зносили, то він якраз був у відпустці, тому сказати про це може небагато.

Чоловік веде довгими коридорами до кімнати, де під шторою зараз лежить пам’ятник. Каже, що вирішили знести його через те, що він був в аварійному стані і стояв за декілька метрів від входу до школи. Він демонструє лист до сільради від 19 червня, в якому дирекція школи просить сільського голову Романа Павлечка допомогти у вирішенні питання з демонтажу пам’ятника воїну-афганцю.

«Він був тріснутий посередині і міг у будь-який момент впасти. А біля нього ходили діти. Не знаю, чи можна його було відремонтувати. Дуже мало було біля нього афганців, а тепер вже почали шум. Можливо, треба було раніше цікавитися його станом», – міркує вчитель.

Чому його не ремонтували раніше і хто визначив, що він в аварійному стані, в.о. директора не знає. Директорка ж оприлюднила свою позицію у Фейсбуці, де також зазначає, що пам’ятник перебував в аварійному стані і це могло становити загрозу життю та безпеці учнів і працівників. Втім рішення щодо його демонтажу обговорили чомусь на засіданні виконкому Яблуницької сільради, а не на сесії, де присутні представники громади.

Також Молдавчук стверджує, що це питання узгодили з головою Яремчанської міськорганізації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Іваном Панчаком та облорганізацією УСВА. Остання порекомендувала у зв’язку з аварійним станом пам’ятника не відновлювати його та не переносити, а встановити на фасаді приміщення Яблуницької школи меморіальну дошку Василю Романчукевичу «з метою військово-патріотичного виховання підростаючого покоління, мешканців громади та збереження пам’яті про загиблого в Афганістані воїна, випускника школи».

 

Буде новий

Сільський голова Роман Павлечко також демонструє лист від обласної організації УСВА. Каже, що школа готова була перенести пам’ятник в інше місце, але оскільки «афганці» порекомендували не переносити і не відновлювати, то так і зробили.

Про аварійність пам’ятника він говорить з обережністю. Мовляв, не експерт, тому не знає, в якому стані той був. Війт пояснює, що питання про демонтаж пам’ятника порушувалось ще з 1 вересня, адже в селі Лазещина Рахівського району плита з пам’ятника впала на дитину, і вона померла.

«Школа своїми зусиллями його ремонтувала постійно, але була небезпека, що він може впасти на дитину. Якби пам’ятник впав на когось, то все було б набагато серйозніше. Зараз школі образливо, що ніхто ніколи не цікавився його станом, а тепер готові втопити і закопати всіх», – зітхає Павлечко.

На питання щодо того, як відбувався демонтаж, голова сільради не може відповісти. Каже, що це робила школа і він не має ніякого відношення до цього. Хоча погоджується, що, мабуть, демонтаж мав би виглядати інакше. Ба більше, заявляє, що школа хотіла просто перенести пам’ятник у центр села, але під час демонтажу він розсипався.

«То що, нам тепер вбивати її (директорку школи – ред.) через це? Вона пропрацювала директоркою школи 35 років і хотіла, як краще. Пам’ятник не викинули на смітник, а просто поклали біля зрізаних кущів. Можливо, так виглядало…», – пояснює війт.

Він стверджує, що зараз сільрада готова за власний кошт поставити новий пам’ятник. На запитання, чому ж вона не зробила цього раніше або чому не відремонтувала його, Роман Павлечко не відповідає й опускає голову… «Можна було це раніше зробити, можна було пізніше… Вихід знайдемо. Ми вже були замовили меморіальну дошку, але скасували замовлення», – зітхає він.

Також війт демонструє два листи від «афганців». Один від облорганізації УСВА, яка не проти демонтажу, а інший від Прикарпатської асоціації ветеранів Афганістану і АТО, яка категорично проти. «Я просто був у шоці, коли побачив, що є дві різних спілки. Одні дали добро, а інші проти. Вони самі між собою не можуть порозумітися. А за 30 років ніхто з «афганців» панахиду навіть не найняв, не прийшов з квітами, не поцікавився пам’ятником», – обурюється Роман Павлечко.

 

Немає трагедії

Голова Яремчанської міськорганізації УСВА Іван Панчак від коментарів відмовився. А голова облорганізації Юрій Купчій стверджує, що не бачить у знесенні пам’ятника трагедії. Мовляв, добре, що він і так стільки часу простояв, адже зроблений був з бетону і міг упасти.

«Тут немає нічого поганого. Ніхто спеціально не хотів зробити диверсію чи щось таке. Мова йшла про безпеку дітей, і питання тягнулося рік. Але найшлися умільці, які роздули з цього велику проблему. Василя ніхто не забув», – каже пан Купчій.

Він стверджує, що пам’ять про Василя Романчукевича, мабуть, найбільше увіковічена на Яремчанщині. Пам’ятник йому є в Яремче, буде в його рідній Поляниці, буде новий і в Яблуниці, а також на двох школах встановлять меморіальні дошки. Також Купчій додає, що не було сенсу кожного року заліплювати тріщини, тому й дали такі рекомендації. А щодо визнання пам’ятника аварійним каже, що писав так зі слів голови сільради.

«Я зразу казав, що той пам’ятник треба зняти акуратно і зробити новий. Питання не стоїть в тому, що хтось хоче знищити Романчукевича чи забути його. Хотіли просто привести пам’ятник до порядку», – наголошує він.

 

Винні мають бути покарані

Натомість Михайло Марущак, голова правління нещодавно створеної Прикарпатської асоціації ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і АТО, називає такі дії дирекції школи наругою над пам’ятником. Тож він звернувся до голови ОДА, Яремчанського міського голови, прокуратури та СБУ.

«Ми засуджуємо такі дії. Якщо зараз допустити це, то потім можуть нищити пам’ятники теперішнім героям. І все це в центрі Західної України. Як тепер пояснити це учням? Кажуть, що він був аварійний, але коли його розбили, то та тріщина від чола до бороди, яка була, така і залишилась. Його молотом неможливо було розбити, то як він міг сам обвалитися?» – дивується пан Михайло.

Він наголошує, що місцевий мешканець викликав поліцію і вона зафіксувала факт руйнування пам’ятника. Також зауважує, що якби люди не зчинили галас, то, мабуть, його б десь закопали і забули, а дирекція школи чи сільрада перед знесенням мали б зробити експертизу та визначити реальний стан пам’ятника. Адже те, що він аварійний, визначали тільки на око. Якби експертиза справді встановила, що пам’ятник неможливо відновити, то ніхто б не був проти його демонтажу.

«Тепер кажуть, що його хотіли просто перенести в інше місце. Та ніхто б не був проти цього, але це мало бути зроблено розумно, а не таким чином. Ми вимагаємо відновити пам’ятник або поставити новий. Мають приїхати скульптори і оцінити його стан та скласти кошторис», – каже Марущак.

Також асоціація вимагає звільнити Марію Молдавчук з посади директора школи без права відновлення. Але оскільки їй залишилося небагато до пенсії, то вони не проти, щоб вона там вчителювала. Михайло Марущак зізнається, що зараз йому телефонують і просять пошкодувати директорку, але асоціація не думає відступати, оскільки вважає її дії вандалізмом.

«Ми хочемо, щоб винні відповіли за свої дії і щоб у майбутньому нікому навіть у голову не прийшло руйнувати пам’ятники «афганцям», – акцентує керівник асоціації.

Наталя ДЕРКЕВИЧ