До президентських передвиборних баталій часу ще доволі, але рекогносцировка на місцевості вже почалася. За законом, чергові вибори проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України (це припадає на 31 березня 2019 р.), а розпочинається виборча кампанія за 90 днів до голосування. Однак специфічне вариво, що готується до того періоду, вже починає булькати в нашому політичному котлі.

Зокрема, на цей час вже відомо про президентські амбіції аж чотирьох прикарпатських достойників. І це велика несподіванка. Адже Івано-Франківщина – лише одна з 24-х областей країни, і то далеко не найбільша. Та й на всіх попередніх президентських виборах, починаючи з 1999 року, балотувався лише один корінний прикарпатець, хоча краще б і він того не робив.

У жовтні 2009 р., за кілька днів до свого 63-річчя, керівник Івано-Франківської ТПП Василь Гуменюк змінив прізвище на Противсіх, а через місяць зареєструвався кандидатом у президенти. Противсіха вважали технічним кандидатом на користь Януковича. На виборах 17 січня 2010 р. він набрав лише 40 352 голоси (0,16%) і посів 14-те місце серед 18-ти претендентів, а наступного місяця повернув собі старе прізвище.

До речі, небагатою на кандидатів у президенти була і сусідня Львівщина. І лише один з її представників Роман Козак запам’ятався дотепер завдяки фразі, адресованій Вікторові Ющенку: «Ваша дружина – американка!» Тобто Галичина, яку ще називають українським П’ємонтом, чомусь ніколи не відзначалася великою кількістю претендентів на найвищий пост. Хоча, здається, ця тенденція міняється.

 

Сила мистецтва

Кажуть, що політичні вибори – це безперервний процес: вони починаються наступного ж дня після попередніх. Тому не дивно, що тема майбутніх президентських перегонів мусується, щонайменше, з минулого літа. Саме тоді у розвідку боєм була кинута, якщо так можна висловитися, мистецька артилерія.

Про лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука і художнього керівника студії «Квартал-95» Володимира Зеленського заговорили як про можливих кандидатів на найвищу посаду. Спочатку це сприймалося як жарт чи тролінг, але чим далі, то все ймовірнішою бачиться участь шоуменів у виборчих перегонах. Зрештою, вибори – теж свого роду шоу, сучасні політики розуміють це й активно цим користуються.

До того ж, Зеленський зіграв головну роль у комедійному політичному серіалі «Слуга народу», де йдеться про неймовірну історію обрання президентом вчителя історії. Тож можна сказати, що певний досвід участі у виборчій кампанії у нього вже є.

І, до речі, цей же серіал – як тут не схилитися перед силою мистецтва – став останнім із знаків, що спонукали народного депутата від Коломиї Юрія Тимошенка замислитися про майбутнє президентство. Ще наприкінці 2016 року нардеп писав про це у Фейсбуці, повідомляючи про свій намір балотуватися. Бо на той час він вирішив, що не має права кинути під танк нікого, крім себе, оскільки «стати одному проти цілої системи – це надто великий ризик втратити все і одразу, включно з життям…»

Однак деякі колеги й земляки Тимошенка, видно, не оцінили його самопожертви й самі не проти позмагатися за небезпечний пост. Найперше, це народний депутат від Івано-Франківська Олександр Шевченко. Вже давно він популяризує себе в різних іпостасях: будівничого, мецената, політика. Шевченко з білбордів довго дякував платникам податків за ремонт доріг, потім разом з учасниками фестивалю «Порто Франко» прагнув до нових висот, а нині голосно запевняє: «Збудували Буковель! Збудуємо Україну!» Але для того, щоби бодай перевести цю фразу в передвиборну обіцянку, потрібно перемогти у праймеріз, де, окрім нього, є ще четверо партійців УКРОПу.

 

Нова система

На початку липня про своє бажання балотуватися в президенти оголосив і народний депутат від Надвірнянщини Юрій Дерев’янко, один із лідерів опозиційного Руху нових сил. Він заявив, що йде в президенти, щоб створити «нову систему – систему неоекономіки та цифрової держави, де ми будемо мислити категоріями Big Data, блокчейн, робототехніки, смарт-контрактів, категоріями нано- і квантових нейронних технологій, а не категоріями корупції, олігархії, бюрократії та вічної боротьби з ними». Нова система, за його словами, стане запорукою того, щоб сучасні українці жили у мирній, заможній, успішній державі, яка буде номером один в Європі.

А вже наступного дня стало відомо про ще одного гіпотетичного кандидата в президенти – міського голову Надвірної Зіновія Андрійовича. За його висування одностайно проголосували депутати Надвірнянської міськради на сесії 5 липня, хоча міськради таких повноважень і не мають. Але найцікавіше, що вніс цю пропозицію з голосу не хто інший, як депутат від БПП «Солідарність» Богдан Зеленчук, заступник голови РДА.

Що це було – сказати наразі важко. Можливо, то така емоційна відповідь пропрезидентських депутатів на заяву Дерев’янка – соратника непримиренного опонента глави держави Саакашвілі, лідера кількамісячних протестних акцій та автора закону про імпічмент. Публічно продемонстрована, наприклад, для того, щоб запевнити гаранта, що у нього в Надвірній надійні тили і ніяка опозиція їм не страшна. Або ж це спроба заміряти реакцію суспільства на висування спойлерів на користь Порошенка. Бо навряд чи надвірнянського мера висунули за красиві очі чи небачені здобутки в розбудові міста.

Так чи інакше, всі ці передвиборчі порухи на периферії можуть бути передвісниками гарячої виборчої кампанії. Політично вариво булькає, а передвиборчий караван іде роками второваною стежкою. Але, можливо, цього разу буде не так все безнадійно, як завжди, якщо вже передвиборчі вітри почали дути з українського П’ємонту.

Тарас ТКАЧУК