Російський президент має наміри нав’язати власний порядок денний світові. Він готовий використати для цього слабкість та протиріччя західного світу та проблеми сусідніх держав. Зупинити його можна лише спільними зусиллями.

Гібридна війна Росії проти України триває вже понад 6 років, довше, ніж тривала Друга світова війна. Попри це, в Україні досі зберігаються елементи російського інформаційного впливу, який здійснюють низка політиків, телевізійних та телеграм-каналів. Пропагандистську машину спрямовує особисто Путін, який завдав подвійного інформаційного удару – статтею про 75-річчя перемоги над нацизмом з сучасним підтекстом та масштабним інтерв’ю з елементами ультиматумів сусіднім державам в ефірі «Росія-1».

За великим рахунком, у своїх останніх «одкровеннях» Путін не сказав нічого нового. Він і раніше звинувачував Польщу у союзницьких відносинах з Німеччиною, обурювався резолюцією Європарламенту, який поклав на Німеччину та СРСР відповідальність за розпалювання Другої світової війни, активно пересмикував тлумачення резонансних історичних подій. Його мета зрозуміла – Росія прагне взяти участь у новому поділі світу, цього разу багатополярного, для чого і закликає до зустрічі постійних членів Ради Безпеки ООН. Сусіднім державам вже не вперше господар Кремля натякає, що їхній суверенітет нічого не вартий без союзницьких відносин з РФ.

Світові сьогодні бракує моральних авторитетів, спроможних надихнути на протидію небезпечному агресорові, консолідувати різні держави. Розраховувати на диво консолідації цивілізованого світу не випадає. Україна і надалі перебуває на передньому краї протистояння російському тиску, але Володимир Зеленський раз по раз не знаходить сил та можливостей відповідати на агресивні випади Кремля. У нього зберігається ілюзія про можливість домовитися з Путіним «десь посередині», і це вкрай небезпечна ілюзія. Натомість всередині України тривають політичні переслідування Петра Порошенка, що вже викликало, серед іншого, занепокоєння наших західних партнерів. Офіційний Київ не реагує належним чином  на пряму та реальну загрозу з боку РФ, і це серйозний виклик незалежності України. Поза страуса не зможе стати порятунком у ситуації, яка склалася зараз у міжнародних відносинах. Ми радше маємо нагадувати дикобраза, а не теля, яке тягнуть на налигачі чужих інтересів.