Нам знову треба всім заспокоїтися. Український правопис, нарешті, є. Мав бути років 20 тому. Але це вже інша історія. Мав, мабуть, бути не в контексті вибрів, а просто бути, хоча будемо сподіватися, що це просто збіг.

Можемо кричати, можемо його ненавидіти, можемо спалювати, коли його видрукують книжкою, це не змінить ситуації. Він є. Тому треба сідати і вчити його. Чесно, не знаю, чому люди так переполошилися. Маю на увазі не філологів. Таке враження, що ніби от всі тільки те і робили, що сиділи і вчили орфографічні правила. Або що кинуть усе і побіжать вивчати. Якби ж то… Як правило, кричать ті, хто ні старий правопис не вчили, ні новий не вчитимуть. Бо ж якби вчили, то мали би змогу порівняти і переконатися, що немає там нічого трагічного. І звісно ж, нікого не розстріляють за написане не так слово.

Так, правопис не ідеальний, але чи можливий ідеальний правопис?.. Мабуть, тільки у випадку, коли мова вже мертва. І тільки тому, що вже нема кому і за що сперечатися.

Будь-які реформи завжди викликають опір та супротив, бо ми звикаємо до одноманітності, нам у ній комфортно, ми не любимо ні змінюватися, ні змінювати, бо це завжди спонукає до праці. Згадаймо ЗНО, НУШ…

Нічого такого не трапилося, через що варто було би хапатися за голову і кричати, що все пропало. Навпаки. Є надія, що не пропаде. У нас є Закон, є Правопис. Він вам якийсь не такий? Воно і не дивно… Стільки років успішного лінгвоциду, що вже й українське здається не українським. Не вірите? Почитайте про правопис 1946 року і подальші його перевидання. А перед тим бажано переглянути «Головніші правила українського правопису» і «скрипниківку». І просто порівняти власне українську версію та радянську.

Ось до прикладу невеличка цитата: «Коли настане час вносити деякі зміни в „Український правопис“ у зв’язку з введенням остаточних правописних норм російської мови, потрібно буде переглянути і вказані тут, можливо і ще деякі, моменти діючого правопису в напрямі удосконалення і уточнення окремих правил правопису, звичайно, надавши цьому обов’язкового характеру певним офіціальним порядком. Всі ці узгодження, доповнення, удосконалення зроблять «Український правопис» 1946 р. ще більш дійовим фактором культурного зростання широких мас українського народу» («Мовознавство», т. X, 1952, с. 130). Знаєте, про що вона? Про одну із майбутніх редакцій українського правопису після 1951 року. Думаю, коментарі зайві. Ви ще й далі вважаєте, що сучасним філологам нема чим займатися і вони ото сидять і видумують правила, щоб ускладнювати життя людям?

Моє навчання в останніх класах школи збіглося зі змінами в нашому правописі. Повернення літери ґ, зміна в написанні слів з пів, власних назв та іншомовних слів. Ми просто вивчили нові правила і стали писати не жюрі, а журі, не парфюми, а парфуми. Небо не впало на голову, земля не розкололася. Хтось адаптувався одразу, хтось згодом. Тоді ж нам пообіцяли, що от-от буде наш, справжній, Український правопис, лиш треба трохи почекати.

Ми сперечаємося про индиків та індиків, катедру та кафедру, про президента і Президента,  кепкуємо з фемінітивів і дратуємося від слів «проєкт», «проєкція», тобто кидаємося на те, що нам пропонують на інфографіках, мемах в інтернет-просторі. Але ж це не весь правопис, там 280 сторінок! А хто його, не кажу читав, принаймні, переглядав увесь?

Мене, наприклад, хвилює не відсутність чи наявність иншого, а дещо інше. У правописі дуже мало неологізмів, які вриваються в наше життя. Немає фактично прикладів на синтаксис із сучасної української літератури, частина речень-прикладів перекочувала з радянських підручників. Дурниці? Не думаю. Але хто ж дочитав далі індиків? Невже в сучасній українській літературі не можна знайти гарний ілюстративний матеріал на сучасні українські правила?

До речі, в Українській національній комісії з питань правопису круті мовознавці, але середній вік – десь приблизно 70 років. Це гарно, бо досвід дуже важливий. Але невже немає зовсім-зовсім молодих мовознавців? Ну мусять же бути у цих фахівців школи, учні, ті, кому передавався такий важливий мовознавчий досвід? Чи нема?..

Але попри все, Український правопис є, бойкотувати його не можна. І сенсу нема. Це смішно. Це все одно, що переходити дорогу на червоне світло, бо вам так більше подобається і ви так звикли. Є правила. Їх варто дотримуватися.  Тому треба сідати і вчити. Зрештою, для цього у нас є 3-5 років. У філологів та філологинь, звісно, менше часу, бо нам ще треба навчитися самим, щоби вчити інших. Ну і паніка щодо бідних наступнорічних абітурієнтів даремна. У них усе буде по-старому. Хоча знову ж таки питання: сенс повторювати-вчити старі правила, якщо є нові? Але це теж інша історія.

Хочеться оновлених словників, у тому числі й онлайнових. Хочеться частішого вживання фемінітивів без зневажливих ноток. А ще я мрію про мобільний правописний додаток, бо більшість українців по факту цікавить, як пишеться те чи те слово, а не чому воно саме так пишеться і його етимологія, та й щораз гортати 280 сторінок правопису… Ще хочеться вірити в те, що в кінці цього Українського правопису стоятиме «далі буде» (і оце «далі буде» не буде довжиною в 20 років), а не крапка, бо ж мова жива…