«Ого! Яке прізвище!» – герої цього матеріалу ще змалку звикли до такої реакції. Їхні прізвища – цікаві і незвичні. Хтось мріяв, аби нарешті позбутися свого прізвища через постійні глузування, а інші пишаються і кажуть, що ніколи б не згодилися його змінити.

Кохана

Прізвище «Кохана» не гарантує постійного нектару в стосунках. Принаймні так каже Анна Кохана. Кілька тижнів тому дівчина скасувала своє весілля. До речі, з колишнім хлопцем Анна познайомилася в соцмережі саме завдяки своєму прізвищу. Той не міг повірити, що воно справжнє, думав, дівчина просто надто самозакохана.

«Ще до запланованого заміжжя я точно знала, що не зміню своє прізвище, – усміхається Анна. – А для чого? Воно ж особливе. До того ж, мій колишній наречений навіть був готовий взяти моє прізвище, бо дуже вже гарне». 

Анна давно звикла, що її прізвище привертає до себе увагу, зазвичай люди захоплено усміхаються: «Ого! Яке прізвище!» або перепитують і не вірять: «Як-як? Кохан?.. Кохана? Справді?»

Коли Анна була студенткою, мала повно курйозів. Хлопці-одногрупники потерпали від скандалів, які влаштовували їхні подруги, коли знаходили в телефоні контакт «Анна Кохана». Тому одразу при знайомстві Аня застерігала, аби записували тільки її ім’я – так спокійніше для особистого життя.

Вся родина Коханих походить із Львівщини, але історію самого прізвища Анна не досліджувала. Принаймні поки що.

Котик

Тетяні Котик, здається, просто судилося мати таке прізвище. Жінка вже багато років волонтерить у «Домі Сірка», має вдома котика Тимофія. І навіть характер має котячий – м’який, але дуже незалежний.

Прізвище своє любить, і люди його люблять теж – одразу засипають компліментами. Іноді аж занадто. Держслужбовці вже не раз дозволяли собі поводитися надто фамільярно, кидаючись масними слівцями: «Киць-киць…» Тетяна одразу присікала: «Вам би мало бути соромно».

У чоловіка Тетяни було багато казусів ще в студентські часи. Хлопці одногрупниць частенько телефонували із розбірками, чому це він записаний у телефоні їхніх пасій як «Тарас Котик». Щоразу мусив усіляко доводити, що то не ніжна назва, а просто його прізвище. 

А якось Тані телефонувала по роботі одна жінка і перепитала: «Ви Тетяна Котик?» Таня підтвердила. У слухавці пролунав сміх, жінка пояснила: «Сьогодні цілий день розмовляю з «тваринами». Перед вами говорила із Зайцем, а я – Лисиця».

Солонина

Людмила Солонина дуже пишається своїм прізвищем, адже воно – козацьке. У її рідному селі Братишів, що на Тлумаччині, більшість місцевих мають прізвище або Солонина, або Шкварок. Колись давно там осіли козаки на певний час, навіть одну з вулиць назвали на честь козака Книша. Козаки пішли, а прізвища лишилися.

У школі Люду, звісно ж, не обійшли прізвиська. Дівчину полюбляли дражнити, називаючи «український наркотик». Вона не ображалася, реготала з усіма. «У мене з однокласниками була коротка розмова. Коли щось не подобалося, просто не давала списувати, – сміється Люда. – Тому в школі все завжди було гладко».

А ось її брата досі кличуть лише Саля. Якось його це так дістало, що аж захотів поміняти прізвище. 

Люда каже, що її характер цілковито відповідає козацькому прізвищу: вона не дасть собі в кашу плюнути і навіть коня може спинити на скаку.

Лялька

«Коли мій майбутній чоловік сказав мені своє прізвище, я взагалі не здивувалася, – розповідає Любов Лялька. – Мої батьки родом із Пукова на Рогатинщині, там пів села – Ляльки».

Жінка каже, що прізвище у неї прекрасне, не має до нього ніяких претензій. Коли люди його чують, одразу всміхаються. Всюди і всі. «Це так приємно, коли твоє прізвище несе світові радість», – сміється Люба.  

Кумедних ситуацій мала повно. Наприклад, у пологовому. Після пологів Любов лежала в палаті разом із немовлятком. Залетіла педіатр, аби оглянути дитину. «Мамочко, давайте швидко сюди дитя, – майже крикнула лікарка. – І прізвище кажіть!» – «Лялька». – «Всі тут ляльки! Прізвище кажіть!» – «Та ж Лялька». Очі лікарки аж заблистіли від злості. «Ви що, знущаєтесь? Прізвище хутко називайте!» – «Лялька». Медик хапнула історію, глянула і почала реготати: «О! Дійсно Лялька!»

Коли Люба народжувала вдруге, до палати знову зайшла та сама лікарка. «Мамочко, давайте сюди дитину! Прізвище?!» – «Лялька». Педіатр усміхнулася: «А я вас пам’ятаю…»

Діти Люби уже дорослі. Доньці 13 років, а синові – 10. Хлопчика всі в школі кличуть лише Лялька. Він не гнівається. А коли донька була ще геть мала і батьки вчили її казати своє прізвище, то дівчинка розплакалася: «Я не лялька, я дівчинка».

Хитра

Вероніка Хитра сміється, що їй пощастило виграти майже джекпот: і прізвище цікаве, й ім’я у 90-х було рідкісним. На всю школу лише двох дівчаток звали Веронікою.

«При знайомстві мене найперше питали, чи я часом не родичка Вероніки Кастро, – усміхається вона, – а потім питали, чи відповідаю я своєму прізвищу – чи справді хитра. Я завжди казала те саме: «Поживемо – побачимо».

Вероніка говорить, що вона – не хитра, а швидше дуже гнучка, не існує ситуації, з якої б вона не знайшла вихід.

Історію свого прізвища дівчина чула ще змалку. Тато родом із Вінницької області, у родині ще за козацьких часів були знані знахарі, котрих кликали Хитрими – за мудрість і проникливість. А ще у важкі часи розкуркулення це прізвище врятувало життя бабці Вероніки. Жінка була зі знатного роду, її мали вислати до Сибіру. Єдиним спасінням було вийти заміж, тому швидко видали її за Хитрого. Чоловік був хороший, та й прізвище вважалося простацьким.

А мама Вероніки завжди дуже пишалася цим прізвищем і так само навчила доньку.

«У мене дійсно класне прізвище, з нього ніяк не поглузуєш, – каже дівчина. – Пам’ятаю, як подруга розповідала про своїх одногрупників з прізвищами Вовк, Лис і Куниця. Всі в одній групі, і ще й друзі нерозлийвода. Коли викладач робив перекличку, то питав: «Зоопарк нині присутній?» 

Борщ

«Борщів є дуже багато на Прикарпатті, – усміхається Володимир Борщ. – Та навіть і по всій Україні. Наскільки знаю, це прізвище має коріння з козацьких часів. У нашій родині воно бере початок ще десь з ХIX століття».

У дитинстві Володя не одному надавав стусанів за прізвиська Борщ, Суп… «Але що вдіяти? Прізвище, як і родичів, не вибирають, – сміється чоловік. – Хоча я люблю своє прізвище. Не поміняв би». 

До речі, Володимир обожнює борщ і навіть вміє смачно його зварити. Каже, життя змусило: заробітки, відрядження, потім війна. Хоч не хоч – мав навчитися злагодити їсти. «На передку, коли не йшов на бойові позиції, ставав до борщу, – усміхається Володя. – Хлопці ніколи не мали претензій до мого варива».   

Гетьман

Леся Гетьман живе з цим прізвищем уже 10 років – відколи одружилася. Про своє нове прізвище жінка дізналася аж у РАГСі. Каже, все забувала запитати про це в нареченого. Хоча, коли Леся змінила паспорт, то аж видихнула – вона давно хотіла позбутися свого дівочого прізвища Неспляк. Аж надто часто глузували, мовляв, ти що, ніколи не спиш?

Коли тільки з’явилися соцмережі, то Леся зареєструвалася, вказавши мамине дівоче прізвище. Тим паче, воно дуже красиве – Гільщанська. Польське. Більшість друзів навіть не здогадувалися, що насправді вона – Неспляк.

Після одруження друзі жартували: «Ну, і ким ти тепер будеш? Гетьманихою?» 

В інституті під час захисту диплома ректор сказав, що людині з прізвищем Гетьман треба захищатися швидко і на тверду п’ятірку. Леся так і зробила. Взагалі вона каже, що певною мірою прізвище впливає на характер. «Відколи я стала Гетьман, то поводжуся більш сміливо, рішуче, тепер завжди йду до кінця, – усміхається Леся. – А я ніколи такою не була».

Кульбаба

Сергій Кульбаба постійно чує компліменти через своє прізвище. Навіть в офіційних установах одразу міняється атмосфера, коли він його називає.

Коли був малим, його постійно називали Кульбабкою або Одуванчиком. Але по-доброму. «Пам’ятаю, ми з хлопцями любили зривати кульбаби і їхнім соком терти очі, – усміхається Сергій. – І у всіх очі пекли, а в мене – ні. Я казав, що то через прізвище».

Чоловік недавно відкрив онлайн-магазин, планує назвати його «Кульбабка». А хіба могло бути інакше?

Гуцул

Ольга Гуцул каже, що кращого прізвища, ніж у неї, немає. В Україні є лише кілька сіл, де живуть найбільше людей з цим прізвищем. Батько дівчини родом із такого села – Сновидів на Тернопільщині. 

«У дитинстві я завжди була Гуцулка або Гуцулочка, – сміється дівчина. – Були навіть такі випадки, коли люди, з якими ми дружили не один рік, не знали, що то моє прізвище. А іноді й імені не знали. Уявляєте? У брата таке саме – його до сьогодні кличуть лише Гуцулом. Навіть на війні мав такий позивний».

Наталя МОСТОВА