«Прибуття»

Режисер: Дені Вільньов

У ролях: Емі Адамс, Форрест Уітакер, Джеремі Реннер

Актриса Емі Адамс зазвичай творить на екрані чудеса – вона в змозі змусити вас повірити в будь-яку героїню, за яку вона береться. У «Прибутті», дивовижному фільмі-головоломці, поставленому канадцем Дені Вільневом, Адамс грає жінку, яка розмовляє з інопланетянами. Або принаймні хоче говорити з ними до нестями. Вона зовсім не божевільна – доктор Луїза Бенкс є авторитетним лінгвістом, яку залучає до роботи армія США в особі стурбованого темношкірого полковника (Форрест Уітакер). Її мета – встановити контакт з мешканцями овального космічного корабля, який завис над землею у провінційній Монтані. Такі ж посланці з інших світів одноразово виникли і в 11 інших країнах світу, включаючи Китай, який явно не шукає мирного розв’язання зустрічі з прибульцями. Але Луїза – зовсім інша справа, вона підходить до роботи, як режисер Вільньов, – з душею і щиро.

В основі стрічки лежить новела Теда Чанга 1998 року «Історія твого життя», а сценарій Еріка Хейсерера застає Луїзу і її напарника, теоретика Йена Доннелі, у спробах зрозуміти наміри, з якими прибули на Землю семиногі істоти, позначені як «гектаподи». Зрозуміло, важко опиратися сценам, в яких герої переміщаються кораблем прибульців, де відсутня гравітація, а спілкування з інопланетянами ведеться через скляну стіну. Істоти видають утробні звуки, як кити, але Луїза доходить до висновку, що гектаподи спілкуються за допомогою малюнків, які вони накидають своїми щупальцями. Сферичний знак, що видається двома парламентарями, названими землянами Еббот і Костелло, видається з різними варіаціями, і в цьому колі може бути зашифровано все, що завгодно.

Частка гумору у фільмі, звичайно, дуже важлива, але «Прибуття» розповідає про куди більш серйозні речі – зіткнення з незвіданим і страхом перед ним. За те, що істоти з іншого світу виглядають максимально живими і навіть чарівними, варто дякувати оператору Бредфорду Янгу («Сельма», «Найбільш жорстокий рік»). Втім, як тільки чергова кругла пляма розшифровується людьми як «зброя», військова машина землян відразу починає діяти. І для того, щоб її зупинити, мабуть, будуть потрібні зусилля інопланетного рівня. Страхи перед глобальним вторгненням монстрів у «Прибуття» заримовані з історією дочки Луїзи, яку вона втратила, – ця лінія дуже нагадує тривожні думи Сандри Баллок у «Гравітації». У менш умілих руках, ніж у Вільнева, з таким паралельним сюжетом легко було б скотитися в вульгарність. Але режисер разом зі своєю актрисою вирішують всі проблеми просто бездоганно.

Можливо, фанати жанру екшн і будуть незадоволені розміреним плином картини, але все компенсується фіналом, який здатний викликати у глядача мурашки за спиною і залишити в серйозному подиві. До такого фіналу Вільньов і підводив – методично і невблаганно. Не можна недооцінювати роль актриси Емі Адамс: вона не тільки відіграла на рівні «Оскара», а й внесла у складно влаштовану стрічку людяність і теплоту. Завдяки їй фільм вливається у вашу свідомість і залишається у ній як дивовижний приклад епічної і в той же час інтимної картини – лінгвістичної одіссеї, яка розвивається поверх кордонів простору і часу. Напевно, з якихось таких матерій і виходять прекрасні та хвилюючі людські сни.

ФЕЛІНСЬКИЙ