«Якщо треба я буду спати на підлозі, щоб дати дах над головою тим, які цього потребують», – так каже прикарпатка Стефанія Борейко про свою місію приймати біженців.

За 17 днів (з 26.02 до 14.03) у пані Стефанії переночувало зовсім не знайомих 25 людей, що тікали від війни з Києва, Харкова та Кривого Рогу.

Про добру жінку у мережі розповіла журналістка Ірина Андріїв.

Найбільше було 11 людей одразу. Пізніше їх жінка розмістила у доньки та онучки. Здебільшого всі вони «транзитом» зупинялися перепочити перед перетином кордону. Жінка розповідає, що рада і такій компанії, адже чоловік нещодавно помер, а діти давно працюють в іншій країні.

Подібні історії з поселенням у себе людей пані Стефа практикувала у мирний час – це були здебільшого сезонні торговці. Тому коли дочка розповіла про таку потребу надати прихисток тепер – погодилася без вагань.

«Мені веселіше, коли хтось у мене живе, про когось дбати, з кимось поговорити. «Я віддала для людей, що приїжджають, дві кімнати, холодильник, кухню і господарюйте», – розповідає жінка. – Мене знайомі питають: “Стефо, як ти залишила чужих людей у хаті і пішла в магазин чи до церкви?” А я відповідаю: “Кого боятися – це ж люди, а не звірі – я їм довіряю”. Також перед тим, як до мене мають заїхати нові мешканці, стараюся, щоб вони з дороги були нагодовані, прийшли у теплу хату, і почувалися, як колись вдома».

Про кожного свого мешканця відгукується позитивно: разом їдять, по черзі готують, продукти також кожен поповнює (крім того привозять із церкви та сільради). Найбільше їй шкода дітей, в очах яких читається страх. Якщо вони за ці кілька днів граючись з котиками-песиками починають посміхатися, то радіє і їхня власниця. Тяжко жінці розлучатися з кожним своїм жителем, адже за той час, що проводять разом, вони стають уже як рідні. Але ці обставини не заважають їм і надалі підтримувати зв’язок з будь-якої точки світу.

«Я мрію, що коли це пекло закінчиться, ми разом зберемося за великим столом і святкуватимемо українську перемогу. А зараз прийматиму людей доти, поки вони цього потребуватимуть. Це мій особистий маленький внесок у наш мир».

До слова, у коментарі до допису, люди пишуть, що жінка – жителька села Голинь, що на Калущині.

500 кг борщу щодня: у Калуші готують для армії та потребуючих людей