В монастирі молодий парафіянин побачив знайомого старенького монаха. Бесіда тривала не довго. Отець запитав:
– Ти був у сповіді?
– Отче, та я ще не помираю! – відповів той.
– Це добре, може, дасть Бог, і жити будеш довго. Ходи-но зі мною, я тобі щось покажу.

Зайшли на місцевий цвинтар.
– Дивися, – вказав на один з надгробків – ось цей хлопчина розбився в ДТП, був ще зовсім молодий. А отой, – підвів його до гробу, що поруч – загинув при невизначених обставинах. Далі, тут взагалі ще дитина, а ось тут похований чоловік біля сорока років – тромб. Я коли пройшовся по кладовищі, то жодного старця не побачив. Хіба вони збиралися помирати?

Будьмо готові до зустрічі з Богом, бо людина –смертна. І це, як казав відомий драматург та письменник Михайло Булгаков, ще півбіди. Погано те, що «вона іноді раптово смертна, ось в чому фокус. І взагалі не може сказати, що буде робити цього вечора»…

 

© Юлія Головчин «Притчі»