Якось один затятий атеїст пережив клінічну смерть.  За дві хвилини своєї відсутності на землі у іншому світі йому було дано побачити рай і пекло. У раю було неймовірно гарно і хотілось перебувати там вічно. У пеклі душа чоловіка потрапила у надзвичайно високий будинок, який не піднімався до неба, а йшов в глибину. І чим нижче знаходилися поверхи, тим важчими були муки грішників.

–         А хіба ви існуєте? Хіба все не закінчилося зі смертю? Що за чортівня? Так не чесно. Доказів вашого існування на землі не було ж! Не було в моєму світі ніяких ангелів, потойбічних істот чи інших світів. І не було доказів, що Бог існує. Я ж з 21 століття, де впроваджено нанотехнології, де люди літають у космос і роблять надскладні операції. Ніхто не бачив того, що бачу зараз я!

–         Люди, люди, які докази вам потрібні? Ти не перший такий Хома невіруючий. Все хочете помацати, доторкнутись, побачити… Хоча… якби й побачили, все одно не повірили б… – сказали з сумом ангели.

Кожна людина в своєму житті проходить три етапи: перший – коли 9 місяців виношується в лоні матері. Дитина тоді теж думає, що все закінчується на народженні. Потім починається життя на грішній Землі. І тут людина знову думає, що все закінчується зі смертю. І не замислюється, що після смерті життя має продовження і вже тут воно триває Вічно.

Ми всі є громадяни Небесного Царства! І смерть, не є такою, якою ми її сприймаємо на землі. Ми просто повертаємося додому!

 

© Юлія Головчин «Притчі»