Кажуть, книга завжди знайде свого читача. Сьогодні я хочу перефразувати цей вислів і сказати, що кожен читач знайде “свого” Кокотюху.

Чому так? А тому, що ви обов’язково знайдете той твір, який припаде до душі. У Андрія Кокотюхи репутація автора детективів. Але якщо ви їх не любите, у нього є сильні історичні твори, загадкові гостросюжетні романи, а також він пише дитячу літературу, як для найменших дітей років 5, так й історії для підлітків.

Якщо ви не фанат художньої літератури, поцікавтеся публіцистичними творами Андрія Кокотюхи – гострі, неупереджені, чесні. Автор намагається відповідати на питання, які турбують суспільство та особисто його, також не забуває про свою літературну місію – привести нових читачів до захопливих світів.

Це дуже цікавий письменник своєю різносторонністю, він чудово перемикається між стилями, яскраво виділяє образи, і не соромиться говорити правду, навіть якщо вона часом не зручна. Якщо ви читали його романи “Червоний” чи “Розбите дзеркало”, то, мабуть, не можете уявити, а що ж автор пише для дітей, яким тоном яким стилем. Та він нас дивує – казки написані дуже легко, коли їх читаєш, складається враження, що це бабуся розповідає онукові історію на ніч. І в дитячій літературі письменник не забуває додати трішки пригод, як от у казці “Жабеня ставок і море”.

Цікавий факт про письменника: у його доробку вже понад 67 виданих книг – це один з найпродуктивніших українських авторів. Його називають батьком українського детективу, адже він один з перших хто звернувся до цього жанру. 

Сьогодні, 17 листопада, в День народження Андрія Кокотюхи, ви можете ознайомитися з цитатами з декількох його творів. Це лише окремі думки, які транслює автор у творах, але вони змусять задуматися, подискутувати і навіть визначити свою позицію.

Ми закликаємо Українців — не вірте більшовицькій пропаганді! Не вірте, що спільники Гітлера можуть звільнити народи. Вони можуть їх тільки поневолювати, як роблять це із нами, Українцями. Також не вірте тим, хто каже, що УПА ненавидіть усіх, хто прийшов до нас із Росії. Ми трактуємо тих москалів, які визнають основи нашого національного права, як наших сусідів і братів. Але тих москалів, які є шовіністами та імперіалістами, трактуємо як своїх найбільших ворогів, що відібрали нам волю і хочуть перетворити на рабів.

“Червоний”

Тому всякий, хто сюди, на нашу українську землю, приходить, не дає волю, а лише замінює іржавий колючий дріт на новенький.

“Червоний”

Ми закликаємо Українців — не вірте більшовицькій пропаганді! Не вірте, що спільники Гітлера можуть звільніти народи. Вони можуть їх тільки поневолювати, як роблять це із нами, Українцями. Також не вірте тим, хто каже, що УПА ненавидіть усіх, хто прийшов до нас із Росії. Ми трактуємо тих москалів, які визнають основи нашого національного права, як наших сусідів і братів. Але тих москалів, які є шовіністами та імперіалістами, трактуємо як своїх найбільших ворогів, що відібрали нам волю і хочуть перетворити на рабів.

“Червоний”

Минуло вже двадцять років після скасування радянської цензури, та тільки тепер з’являються художні твори про інший, нешаблонний вимір Другої світової та «війни після війни», останні салюти якої прозвучали аж 1960 року, коли українські повстанці дали свій останній бій.

“Червоний”

Я другой такой страны не знаю,

Где так вольно дышит человек!

Та я таки встиг зловити на собі погляд Данила Червоного. Мені не здалося: у той момент бандерівець справді торжествував.

“Червоний”

Треба — поповзу на свободу.

“Червоний”

Буде так: ми в призначений день нападемо на вартових та захопимо зброю. Потім, якщо діятимемо чітко, ліквідуємо табірну адміністрацію. — Червоний говорив так, наче йшлося про визначення обсягу якихось хатніх робіт. — Далі складніше. Та спробувати треба — тоді вийде. За табором — селище. Там — харчі, транспорт, казарма.

— Зброя, — уточнив одноокий Томас.

— Зброя, — підтвердив Червоний. — Нас півсотні набереться. Якщо діяти швидко й наскочити відразу, можна здобути все — автомати, машини, їжу. Далі — кидок на Воркуту.

“Червоний”

Для мене, Ваня Француз, ти — говно! — заявив Абрамов. — Ви всі для мене і для радянської влади тут — говно!

“Червоний”

У мене була дружина — вона померла під час пологів у тюрмі. Її навіть вагітною тримали в вологій холодній камері. І знущалися з неї… З моєї Уляни… — Він судомно ковтнув — смикнувся знизу догори гострий борлак. — Моє дитя так і не народилося. І це була ваша, совіцька, радянська тюрма.

“Червоний”

Він сам і його мобільна група на той момент нікому з керівництва ОУН не підлягали, самі визначали для себе стратегічні завдання, напрямки ударів, коротше — боролися з радянською владою автономно, як кажуть, на свій страх та ризик. Без централізованого забезпечення фінансами, харчем, зброєю.

Ось це я називаю фанатизмом.

“Червоний”

Люди мусять читати, тоді буде менше зла, нетерпимості… Це я знаю, мене тато вчив. Книга — знання, а від знань людина тільки добрішає…

“Червоний”

Жити треба сьогодні, думати про завтра, дивитися вперед. Озиратися, рефлексувати нехай лишиться вибором невпевнених у собі, обтяжених купою комплексів. Євген навчив себе не зважати на чужі думки ще зі школи.

“Червоний”

 Одне слово, маніяки – це моє хобі, замовчуваний художник – мій хрест”.

“Осінній сезон смертей”

— Нехай так і буде, — змирився Данило. — Подобається тобі така казка — будь ласка, я не проти.

Таємниця козацького скарбу

Проза, художня проза — копітка праця, а жанрова проза — це ще й певний читацький досвід. Треба читати, аналізувати, критично і логічно мислити. А українці, як писав психолог Олександр Стражний, живуть не логікою, а емоціями. І це погано, саме тому в нас таке життя і тому найпопулярніші жанри — мелодрама і фантастика. Наші люди не дуже вміють жити в реальному світі, а детективний роман побудований на торжестві логіки над почуттями. Тому автори й змушені орієнтуватися на вимоги читача, тобто ринку.

Інтерв’ю “Я не граюся в слова, я розповідаю історії”

Українці, так сталося, ми з вами – українці, переважно з логікою не дружимо тоді, коли література детективна доводить перевагу логіки над емоціями, перевагу нестандартного мислення над консерватизмом, такою якоюсь уніфікацією нашого життя і саме тому в Радянському Союзі, наприклад, ці жанри були заборонені.

Інтерв’ю для Коронації слова “Художній твір – це не гасло, а письменник – не учасник мітингу”

Що таке кров, насильство, бандити? Мені хотілося б, щоб в книжках цього було набагато більше, а в житті – якомога менше, бо штучна кров набагато краща, ніж штучна любов, яка є в мелодрамах. От кажуть: «Ну, давайте нам щось про любов». Для чого вигадана любов, якщо ось навпроти тебе сидить жінка і полюбити можна її. 

Інтерв’ю для Коронації слова “Художній твір – це не гасло, а письменник – не учасник мітингу”

По-друге, насправді мені хотілося б якомога більше негативних відгуків, тому що коли лають – це щиро, коли хвалять, це не завжди може бути щиро, це може бути компліментарно. 

Інтерв’ю для Коронації слова “Художній твір – це не гасло, а письменник – не учасник мітингу”

Уникнути пафосу надзвичайно складно. Тема так і проситься, щоб з нею вийти на якийсь мітинг під якимись прапорами, але художній твір – це не гасло, а письменник – це не учасник мітингу.

Інтерв’ю для Коронації слова “Художній твір – це не гасло, а письменник – не учасник мітингу”.

 

Галина Чулей