Точна причина розвитку раку щитовидної залози, як і всіх інших видів злоякісних новоутворень, на сьогодні невідома. Факторами ризику цієї патології є тривала недостатність йоду, дія іонізуючого випромінювання, порушення імунної відповіді. Не виключена і роль спадковості.

Що є головним винуватцем?

Щитовидна залоза – найкрупніший орган внутрішньої секреції в організмі людини. Маса щитовидної залози дорослої людини складає близько 15-30 г і залежить від безлічі чинників, зокрема й від вмісту йоду в їжі. Щитовидна залоза проводить йодовмісні гормони, які беруть участь практично у всіх видах основного обміну.

Втома, апатія, нестача сил, депресія, сонливість, нервозність, погіршення пам’яті – усе це може бути типовими симптомами нестачі в організмі йоду. Саме йододефіцит – головний винуватець захворювань щитовидної залози.

Майже у всіх країнах світу спостерігається зростання частоти захворюваності на рак щитовидної залози. Причина його виникнення точно не виявлена, проте певна роль відводиться нестачі йоду, дії іонізуючого опромінення, спадковій схильності. Рак щитовидної залози може розвиватися на тлі попередніх, так званих проліферативних, захворювань у самій щитовидній залозі: аденома, вузловий зоб, кісти.

В Івано-Франківській області у 2017 році зареєстровано 60 вперше виявлених випадків раку щитоподібної залози, з них 12 – у чоловіків та 48 – у жінок. Щодо ситуації в Україні, за даними національного канцер-реєстру, за минулий рік уперше виявлених випадків раку щитовидної залози зареєстровано 2870, тоді як у 2016 році – 3059.

За даними МОЗ України, зростає кількість хворих на рак щитовидної залози, насамперед, серед потерпілих від аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а також серед мешканців екологічно неблагополучних регіонів. Однією з причин підвищення захворюваності є первинне ушкодження ДНК радіацією з подальшим злоякісним проростанням тканин та зниженням унаслідок опромінення функціональної активності щитовидної залози.

 

Прояви досить неспецифічні

Клінічні прояви недуги досить неспецифічні. Дуже часто рак щитовидної залози є одиночним безболісним вузлом, що розцінюється як аденома або вузловий зоб, рідше на початку захворювання є дифузне збільшення щитовидної залози. Такий «вузловий зоб» схильний до швидкого росту, набуваючи щільнішої консистенції і викликаючи дискомфорт у ділянці шиї, який хворі часто характеризують як «клубок у горлі» при ковтанні.  Функціональний стан щитовидної залози, як правило, залишається в межах норми, і лише при значних розмірах пухлини може розвиватися явище зниження функції, рідше – підвищення. В інших випадках перші клінічні ознаки раку щитовидної залози є наслідком його метастазування в легені, кістки або рідше – в головний мозок і надниркові залози.

Пухлина щитовидної залози може досягати великих розмірів, проростаючи і фіксуючи трахею, стискуючи стравохід, що може привести до порушення ковтання, задухи, осиплості та огрубіння голосу. Щитовидна залоза при цьому стає малорухливою.

Діагностика, з одного боку, не передбачає особливих труднощів, оскільки щитовидна залоза є органом зовнішньої локалізації. З іншого боку, буває достатньо важко встановити, чи пухлина злоякісна, чи доброякісна, особливо, коли йдеться про одиночні вузлові утворення невеликих розмірів без порушення функції щитовидної залози. У такій ситуації необхідне виконання біопсії щитовидної залози під контролем УЗД з обов`язковим цитологічним дослідженням.

 

Не дає такого побічного ефекту

Радикальне лікування раку щитовидної залози можливе тільки хірургічним шляхом. Обсяг хірургічного втручання залежить від поширеності пухлинного процесу. Залежно від розмірів і локалізації пухлини проводиться  тиреоїдектомія (видалення всієї щитовидної залози) або видалення однієї з доль із перешийком та частиною протилежної частки залози.

Після повного хірургічного видалення щитовидної залози при диференційованих формах раку через 2-3 тижні показано проведення терапії радіоактивним йодом (прийом радіоактивного йоду в складі комплексного лікування раку щитовидної залози). Це лікування направлене на знищення мікрометастазів раку щитовидної залози. За наявності підтверджених метастазів радіойодотерапію потрібно повторювати кожні 2-3 місяці до їхнього зникнення.

Варто зазначити, що радіойодотерапія, на відміну від системної хіміотерапії чи локалізованої променевої терапії, не дає такого побічного ефекту. Побічними діями є нудота і сухість у роті, а також загальне відчуття слабкості.

Прогноз результату лікування раку щитовидної залози багато в чому залежить від стадії хвороби на момент встановлення діагнозу. Найкращих результатів лікування досягають пацієнти з I–ІI стадіями захворювання, коли пухлина локалізована в щитовидній залозі й не виходить за її межі.

 

Можливо запобігти

У зоні ризику розвитку раку щитовидної залози передовсім перебувають молоді жінки. Зазвичай хворобу виявляють випадково: під час ультразвукового дослідження (УЗД) у щитовидній залозі діагностують вузол. Пацієнтка звертається до лікаря-ендокринолога, який призначає їй дослідження, мета якого визначити у крові рівень гормонів щитовидної залози. Опісля її або лікують консервативно, або ж скеровують на оперативне втручання у відповідні медичні заклади.

Непоправні проблеми виникають якраз у другому випадку, коли, начитавшись статей в інтернеті, хворі залякують самі себе неіснуючими ефектами операцій на щитовидній залозі та шукають інших шляхів лікування.

За статистичними даними, з 5-6 жінок, яким показана операція у зв’язку з вузловим зобом, на неї наважується тільки одна. І це за умови, що при вперше виявленому вузловому зобі рак діагностують лише в 10-15% випадків. Як наслідок, хворі тривало лікуються медикаментозно і звертаються до хірургів уже тоді, коли зоб перероджується і маніфестує метастазами у лімфатичні вузли шиї чи легені.

На сьогодні більшість захворювань щитовидної залози можуть бути вилікувані, а в частині випадків захворюванню можна запобігти. Останнє стосується недуг, пов’язаних із дефіцитом йоду в харчуванні.

За все життя людина споживає всього близько 3-5 г йоду – не більше чайної ложки. Для дорослих людей добова потреба в ньому – 100-200 мкг, залежно від віку і стану здоров’я. Підліткам потрібно 100-150 мкг, для дітей до року норма становить близько 50 мкг, для дітей до шести років – 90 мкг.

Йод є незамінним компонентом тиреоїдних гормонів і необхідний для нормального розвитку нервової системи. Негативні наслідки йодного дефіциту включають формування зобу, гіпотиреозу, порушення росту і розвитку у дітей. До того ж, дефіцит йоду підвищує дитячу смертність та є причиною номер один розумової відсталості у дітей. Завдяки програмам загального йодування харчової солі йодний дефіцит ліквідований у більшості країн світу.

Завідувач диспансерного відділення КЗ «ПКОЦ» Ігор ЗАКАЛА, онокохірург Ілля ГУМЕНЮК, онкохірург Ігор ПРИШЛЯК