Режисер: Адріан Грюнберг

У ролях: Сильвестр Сталлоне, Пас Вега, Оскар Хаенада, Луїс Менділор, Хоакін Косіо

Старий Джон Рембо (Сильвестр Сталлоне) проводить свої дні на ранчо в Аризоні, об’їжджаючи коней і готуючи племінницю Габріель до вступу в коледж. Але спокійне й розмірене життя припиняється, коли дівчина їде в Мексику на зустріч зі своїми біологічними батькам, які покинули її, і потрапляє в секс-рабство до потужного картелю. Рембо вирушає на її пошуки і перетинає кордон з Мексикою.

Американські кінопенсіонери внадилися робити візити своїм південним сусідам – ​​зовсім недавно кордони, і не тільки державні, перетинав Клінт Іствуд в «Наркокур’єрі», тепер же настав час вирушити туди персонажеві, чиє ім’я викликає ностальгічний трепет у всіх, кому за сорок. Вектор руху зрозумілий, тому що туди вказує партія: Дональд Трамп захотів відділитися від Мексики стіною, і ось якраз у нас є той, хто її побудує за допомогою базуки і мачете.

Однак удача і скульптурний ветеран далеко не завжди йдуть поруч. Фільми цієї франшизи схожі на свого головного героя: вони так само наповнені суперечностями, абсолютно позбавлені гумору і твердолобі, що далеко не завжди сприяє цікавому перегляду. Народженим у сімдесятих не потрібно довго пояснювати, що їх чекає у черговій частині саги. А ось у наступних поколінь, що відрізняються особливою моральною чуйністю, можуть виникати питання, чому їм треба дивитися на 73-річного громилу, який сидить на ґанку своєї ферми у кріслі-гойдалці майже весь фільм, а в фіналі влаштовує криваву баню карикатурним ворогам. Хто ця жінка, яка живе з ним на фермі і постійно порівнює Рембо з його батьком, і які у них стосунки? Кому доводиться дочкою його племінниця? У Рембо була сестра? Що за дощовий нічний катаклізм нам показують у пролозі фільму? Як допомогла (і чи допомогла взагалі) Рембо незалежна журналістка (Паз Вега) після того, як він з’явився у неї на порозі з проханням про допомогу? Питань гора, і немає впевненості, що сам Сталлоне знає на них відповіді.

Однак не варто турбувати дядька або татка розпитуваннями. Коли у старших починаються проблеми з формулюваннями, вони входять в режим берсерка і починають брутально кришити чорних, білих, червоних, в’єтнамців, япошок, латиносів, рептилоїдів зрештою. І не можна не визнати, що саме задля цих моментів ми і ходимо дивитися фільми про Рембо, а не задля глибоко прописаних характерів чи тонких психологічних закарлюк. Коли в підземному тунелі, викопаному параноїдальним виживальником, вмикається на повну котушку The Doors “Five to One” і починає литися кров, всі питання застрягають у глядача грудкою в горлі, крім одного: чому треба було настільки безбожно відтягувати цей момент? Вириваються кадики, вирізаються ножем нутрощі, відрізаються голови, і, нарешті, виривається голими руками серце з грудної клітки. Таке витончене насильство в такій потужній концентрації ми можемо очікувати від фільму Ніколаса Віндінга Рефна, Бена Уітли, Паноса Косматоса або інших, більш звичних і легкотравних для міленіалів авторів. Чи змусить молодих поважати себе так само і Слай? Чи потрібно йому це взагалі?

 

Схоже на те, що йому це все-таки потрібно. В одному з епізодів фільму він разом зі своєю вірною супутницею спостерігає за тусовкою племінниці і її друзів. Треп, що звучить з  колонок, старша жінка характеризує як сміття і каже, що раніше трава була зеленішою. Рембо ж, знизавши плечима, відповідає: «А мені норм». І коли на фінальних титрах Сталлоне пускає нехитро зроблений монтаж з найкращих моментів фільмів франшизи, а потім, погарцювавши на коні, скаче галопом назустріч горизонту, у глядача з’являється підозра, що цього персонажа не треба поспішати ховати. У нього ще є справи.

ФЕЛІНСЬКИЙ