На Гуцульщині Різдво є особливим святом. Святкують його тут, як годиться. Без традиційних страв, колядок та повір’їв не обходиться у жодній оселі. У когось підготовка до свят триває декілька днів, а хтось готується ще з грудня.

Для здоров’я та достатку

Мешканка села Голови, що на Верховинщині Галина Бельмега розповідає, що до Святвечора починає готуватись ще з третього січня – крутить голубці та робить заготівлі до інших страв.

Зранку 6 січня усі варять кутю, а в Галини вона вже готова, оскільки на ранок цього дня вона має багато інших справ. Перш ніж сісти за стіл, три ложки куті потрібно віднести худобі в хлів. Адже існує повір’я, що на Святвечір худоба отримує дар говорити з Богом. Тому господар задобрює її, щоб худоба на нього не скаржилась.

Цього ж дня Галина ховає всі “курмики” (міцні мотузки). Згідно з цим повір’ям, це дає їй захист від змій на весь рік. Також усі ножиці, які є в хаті, вона зв’язує і ховає. Це служить обороною від птахів, щоб після посадки кукурудзи, бобу, гороху й фасолі, вони їх не видзьобували з городу.

Далі береться за підготовку стола. Його слід перев’язати червоною ниткою або стрічкою, а під низ поставити суху отаву, яка протягом року слугує оберегом від громовиці. В отаву ставить дрібні копійки й зерно – для здоров’я, а для достатку – гроші під скатертину.

Обов’язковими на столі є свічка, часник, хліб і сіль, які символізують достаток в домі та калач – символ того, що усі проживуть “круглий” – повний рік і на наступний Святвечір знову зберуться разом.

Навіть, якщо всі 12 страв вже готові, сім’я Галини Бельмеги не сідає за стіл – чекає першої зірки. Далі кожен бере собі столові прилади, а Галина ставить на стіл ще багато ложок, хреститься і каже: “Усі душі померлих згадувані й не згадувані, прошу до Святої вечері”. Тоді сім’я молиться і вечеряє. Після вечері ложки й страви зі столу не забирають, щоб і душі рідних могли повечеряти.

Страви, яких ніде немає

Здавна на Гуцульщині на Святвечір завжди готували “Киселицю”. Це набір сухофруктів, який варять, поки не закипить. Далі в нього по трохи всипають кукурудзяну муку і при по требі – підсолоджують.

Багато часу йде на те, щоб приготувати гуцульські голубці. Їх роблять з квашеної капусти розміром з мізинець. Усередину ставлять начинку з кукурудзяних крупів, меленої квашеної капусти, рису й трохи цибулі. Їх засипають водою і дуже довго варять.

Галина Бельмега ділиться, що на Святвечір готують ще таку страву, якої більше ніде немає – білий борщ. Його готують з квашених білих буряків та квасолі. Заправляють часником й олією.

Вареники з іменами

Мешканка села голови Ганна Сінітович ділиться, що давно на Святвечір під скатертину ставили дуже багато отави – нею застелювали майже весь стіл. Адже вона є символом того, що Ісус Христос народився на сіні.

У її сім’ї під час усіх святих вечорів: і перед Різдвом, і на Василія, і на Видорші (Водохреща) стіл накривають традиційними стравами. З кожної тарілки трохи відбирають їжі й ставлять її на підвіконня. Це для душ померлих рідних, розповідає Ганна Сінітович. Каже, що ця їжа має стояти аж до завершення всіх свят, а потім її віддають пташкам.

За словами Ганни, святвечір на Василія відрізняється від інших двох, адже на нього готують не 12 страв, а одну – вареники. І після вечері дівчата на них ворожать.

“Після вечері вареники ставлять на якусь поверхню, адже на підлогу не можна, – наголошує Ганна. – Кожен вареник називають ім’ям якоїсь дівчини. До них ставлять кота, і який вареник кіт почне їсти першим – та дівчина найшвидше вийде заміж”.

Святий вечір на Василія ще називають Щедрим вечором. Тож увечері жінки одягають гуцульський одяг й разом з музикантом ходять Маланки. Серед усіх є один окремий персонаж – чорт.

Поки під музичний супровід щедрівниці розказують побажання й вірші на вулиці, чорт заходить до хати й робить збитки. Коли господарі приймають всіх додому, ті за столом щедрують. Після частування щедрівниці дякують за гостину, віншують господарів і йдуть до наступної хати.

Рушники теж «йдуть» на церкву

Традиційно, під час різдвяних свят по всьому селу звучать колядки й віншування. Адже саме в ці дні колядницькі партії ходять від хати до хати, вітають ґаздів, співають співанки й збирають гроші на церкву.

Михайло Григорак ходить у колядники вже 11 років. Розповідає, що зазвичай в одній партії має бути 12 колядників і 13-й музикант. Найголовніший серед них «береза» – він контролює всіх та має гарний здоровий голос. Після нього йде «виберця», який відповідає за організаційну частину, зокрема домовляється з чоловіками й збирає їхню партію. Також є «касир» – веде лічбу грошей і має спеціальний зошит для записів та скриньку. Ще є «музикант» і ще один «колядник», який може дути в трубу або ріг, а решта – штатні колядники.

“Усе починається ще з дня святого Миколая, коли в церкві священник наголошує, аби колядники не полишали традицію і йшли від хати до хати Христа вітати, ґаздів вінчувати, – розповідає Михайло. – І так береза чи виберця зв’язуються з усіма й домовляються про репетиції”.

На Різдво до церкви люди сходяться не лише на службу, але й щоб після неї послухати коляду. Усі колядницькі партії співають разом з прихожанами в церкві, а потім виконують ще 6-7 колядок на вулиці. Далі всі партії колядують у священника, а вже звідти кожен йде до хат на свою територію.

Михайло розповідає, що його партія ходить 5-6 днів і обходить 56 домівок. Репертуар колядників доволі різноманітний: десятки “плєсів” – це коляди, які виконують на вулиці, багато гуцульських співанок та різні колядки. До прикладу одна з них “Про Страсти” триває понад дві з половиною години.

Дорогою до хати, колядники виконують одну зі співанок. Біля будинку плєшут, і якщо господар дому їх приймає, то колядують ще один плєс – “Ухідний”.

У берези є хрест із дзвінком, і запрошуючи колядників до хати, господар має дати рушничок, яким накривають хрест. Ті рушники колядники передають на церкву. Береза заходить до хати першим і дає кожному поцілувати хрест, сідає за стіл і ставить його біля калачів. Коли господарі накривають на стіл, то хрест забирають, оскільки випивку і їжу біля нього ставити не можна.

Протягом застілля звучить багато співанок і колядок. Часто береза узгоджує з господарями, що саме виконувати, а перед початком коляди дзвонить у дзвоник – сповіщає про початок коляди, аби всі були готові.

Після застілля колядники, стоячи, виконують коляду “Дєкувати столови” – це подяка господарям за те, що вони їх прийняли. Але це ще не кінець. Адже далі в хоромах (у великому коридорі) колядники мають станцювати “Гуцулку” з господарями й гостями. А якщо є час і бажання, то ще й “Віника” і “Круглєк”. Після танців, колядників ще раз частують під останню в домі співанку. На дворі колядують“Видхідний” плєс, усім дякують і йдуть до наступної хати, трублячи в ріг чи трубу, даючи знати, що вони вже на підході.

«Відробити» гріхи

Усі святкування закінчуються на Водохреща. Церкві колядники повідомляють де і скільки заколядували, передають гроші й список. У церкві колядують, дякують всім людям, що їх приймали й гроші на хрест давали.

Михайло Григорак розповідає, що протягом усіх колядувань кожен має дотримуватись статуту. У першій хаті, в якій приймають колядників, вони складають “колядницьку присягу” – обіцяють бути чесними й не поводитися так, як не належить коляднику.

Якщо хтось порушив цю обіцянку, то в спеціальний зошит записується відповідний “грішок”. За незначний “грішок”, до прикладу колядник пожартував не в той момент, чи засміявся під час колядування, або трохи запізнився – ставлять рисочку. Колечко пов’язане з жіночою статтю, його записують тому, хто забувся й обійняв якусь дівчину, або поцілував її після танцю. А хрестик є грубим порушенням – наприклад колядник когось образив, або спричинив бійку, чи взагалі без попереджень пропустив день коляди.

У вечір на Водохреща за попереднім договором колядники разом зі своїми половинками збираються в одного з колядників і влаштовують “Розпліс”. Вечір починається з коляди й застілля, а продовжується – веселощами. Кожен колядник, який “заробив грішок” – має його відробити. Зрозуміло, чим важчий “грішок”, тим гірше покарання. А яким воно буде – залежить від фантазії присутніх. Гуляння не завершуються, поки всі колядники не відроблять свої рисочки, колечка й хрестики.

Михайло розповідає, що і сам мав всілякі “грішки”, які потім доводилось відробити. До прикладу, за рисочку він змагався з іншим колядником – хто в чий бік передує 10 гривень, які стояли в тарілці. Тарілку ставили на стілець, а колядникам зав’язували очі.

“Зав’язали нам очі і сказали дути. Ми щосили дуємо і дуємо, поки нас не зупинили. Відкривають очі, – сміється колядник, – і ми бачимо, що тарілку з грошима забрали, а на її місце поставили тарілку з борошном. Тож ми обоє – в білі, бо в борошні, але головне, що рисочку таки відробили”.

Також коляднику можуть дати з’їсти вареники, а воно будуть з гірчицею. Або особливий коктейль – у стакан намішують горілку, вино, кетчуп, перець, і він має все це випити.

Укінці вечора всі колядники стають в коло, а береза – всередину. По черзі з кожним колядником він танцює “Гуцулку”, дякує, що той пішов колядувати й просить вибачення, якщо десь щось сказав не так.

Потім з хреста знімають дзвінок, вливають в нього алкоголь і кожен колядник має випити з нього. Усе для того, щоб голос був здоровим і не хрипнув.

Далі знову колядують “Дєкувати столови”, виконують співанку “На видході в цим домочку”, надворі колядують “видхідний” плєс і всі розходяться, аж до наступного року.

Світлана Тимчук