31 січня світ відзначає День ювеліра. Професія ця найдревніша, оскільки люди завжди любили прикрашати себе. Журналіст «Галицького кореспондента» вирішив відшукати в Івано-Франківську людину, яка щодня має справу з дорогоцінними металами та прикрасами. І знайшов.

У ювелірній крамниці-майстерні «Шатон», що по вулиці Дністровській в Івано-Франківську, ось уже 12 років виготовляють авторські прикраси із золота, срібла, здійснюють ремонт ювелірних виробів.

Директор і майстер крамниці Владислав Ігорович каже, що з дитинства любив майструвати. У юні роки мріяв стати зубним техніком. Але не склалося. Отримав фах інженера-економіста. У «хвацькі» 90-ті чим тільки не доводилося чоловікові займатися. І свічки з майбутньою дружиною виливали, і працювали у відеопрокаті.

Якось Владислав Ігорович зайшов у ювелірну майстерню на Бельведерській, мав намір щось там придбати. Літній майстер дуже приязно поставився до відвідувача. Згодом між чоловіками зав’язалася дружба. «Я зацікавився ювелірною справою. Все частіше приходив у майстерню до Станіслава Мефодійовича за порадою. Бувало, що він допомагав мені літературою. Я навіть залишав йому під заставу гроші або документи. І самотужки, за допомогою книг, опановував ювелірну справу, – пригадує майстер. – Тоді не було Інтернету і доводилося вчитися по книгах».

Перші роботи робилися для себе. Їх і сьогодні носить із задоволенням дружина майстра. Це були експериментальні роботи – перстень, печатка, ланцюжок, браслет. Тоді ці речі робилися дуже важко, за допомогою напильника та інших підручних інструментів. Майстер каже, що у той час він і робив, і одночасно вчився. Зараз для виконання таких робіт є спеціальні станки, а тоді все робилося вручну. Звичайно, в роботі виникало багато запитань, які вимагали відповіді. Тоді Владислав Ігорович звертався за порадою до друзів серед зубних техніків, які вчили, як краще плавити і паяти золото.

Золота робота

Сьогодні, щоб виготовити ювелірну прикрасу з золота, найперше потрібен ескіз. За ним з воску виготовляється модель. Потім у воскову форму під вакуумом заливається ливарна маса, вона, наче гіпс, застигає. Далі її ставлять у спеціальну пічку, де при температурі віск витікає, залишається тільки форма. У неї під вакуумом заливається золото. «Раніше процес виготовлення був важким, оскільки не було можливостей, потрібних інструментів. Пічки робили самі», – розказує майстер-ювелір.

У майстерні роблять все. Головне, щоб людина могла оплатити виріб. На сайті майстерні виставлені її роботи. Владислав Ігорович каже, що зараз у майстерні намагаються здешевити свою роботу, оскільки розуміють, що люди не настільки платоспроможні. Тому на даний час є замовлення з гравіювання, друку. «У нас є спеціальні станки, які друкують на золоті фотографії, різні зображення. Ми єдині в області, хто має обладнання для цього. Кожен може «підписати» власну каблучку або перстень, нанести на кулон зображення коханої людини. Наша майстерня дуже розвинута у ювелірній справі, але зараз ми змушені скорочувати виробництво через фінансові труднощі. Справа потроху вмирає, – скаржиться майстер-ювелір. – Колись у мене було три майстри, зараз один, іноді я йому допомагаю. Ювелір, який сьогодні залишився, працює зі мною вже 14 років. За освітою він столяр. Хлопець дуже талановитий. Я його навчив ювелірної справи з нуля».

Майстер планував розширювати виробництво. Хотіли закупити станки, набрати людей, але з 2008 року процес призупинився. «Такі дрібні майстерні, як наша, зараз припиняють свою діяльність. Ми не потрібні державі, оскільки відбувається монополізація цього ринку», – нарікає ювелір.

Все під контролем

Матеріали для ювелірної справи привозять з-за кордону. В Україні є спеціальні підприємства, які постачають дорогоцінні камені з інших країн. «Ми, наприклад, дещо купуємо у Львові. Раніше, купували золото у Національному банку України, – розповідає майстер. – Також люди самі приносять старі прикраси. Їх переплавляємо і виготовляємо нову річ, яку веземо у Львів, де майстер перевіряє якість золота, робить аналіз, ставить пробу. Наша майстерня ставить власне клеймо, потім, згідно з клеймом і заявленою пробою, виріб перевіряють і ставлять державне клеймо. Тоді вже прикраса повертається до Івано-Франківська. У майстерні ми виріб відполіровуємо і віддаємо замовнику на руки. Ми дуже серйозно ставимося до контролю золота. Принцип перевірки зберігся ще з радянських часів».

Владислав Ігорович зазначає, що дуже любить авторські вироби, а не заводські «штамповки». Спеціаліст одразу виявить прикрасу ручної роботи. «Звичайно, такі майстерні, як наша, не можуть дозволити собі купити станок за півмільйона доларів. А у Туреччині, Європі це можливо, тому ці країни попереду в ювелірній справі. Техніка настільки пішла вперед, що нам наздоганяти і наздоганяти», – зізнається майстер.

Ірина БАБІЙ