Закінчився 2015 рік, а з ним поволі згасли політичні пристрасті, збурені  місцевими виборами восени. Про уроки, що можна винести з цієї кампанії, «Галицький кореспондент» розпитував колишнього керівника львівського «Комітету виборців України» Романа Кошового, який сьогодні займається іншими громадськими ініціативами, зокрема електронним урядуванням.

 

Сила громади

– Романе, ці вибори однозначно змінили владу. Чи це заслуга цього виборчого закону?

Частково так. Звичайно, він недосконалий, і якби він був таким, який хотіли громадські активісти, було б набагато більше оновлення влади. Але все-таки  бачимо, що влада змінилася більше, ніж наполовину по всій Україні.

З іншого боку, ми так само бачимо, що маніпулятори, які мали на меті змінити через виборче законодавство, адміністративні й юридичні недоречності чи зловживання і фальсифікації думку громадян, зазнали фіаско. Це показав Павлоград, Маріуполь, Кривий Ріг, Новомосковськ, Красноармійськ. Коли були спроби на рівні ЦВК прийняти певні рішення, які могли переважити шальки  терезів на користь тієї чи іншої політичної сили, завдяки активній позиції громадськості цього не вдалося зробити, що тільки показало силу громадського руху.

Якщо ми подивимося на результати, то побачимо, що старі політичні сили, як-от ВО «Батьківщина», «Блок Петра Порошенка «Солідарність» та інші, не змогли покращити свій рейтинг, порівняно з попереднім роком. Натомість прийшли нові політичні лідери і сили, які часто себе декларують як громадські чи волонтерські. Скажімо, «УКРОП» – несподіваний результат по всій Україні, «Сила людей» – несподіваний результат у Маріуполі – що склала конкуренцію «Опозиційному блоку». І це на тій території, яка була донедавна окупована російськими терористичними військами. Також «Самопоміч», яка втримала результат.

Новизну політичної сили я оцінюю не за особами, які у ній представлені, а за тими ідеологемами, які вони презентували. Бачимо, що ці сили намагалися себе позиціонувати як певні громадські рухи. Скажімо, «Самопоміч», про яку кожен політолог скаже, що це не є політична сила взагалі. Це є громадський рух такого собі муніципального розвитку. Якщо ми говоримо про «УКРОП», то він себе, швидше, позиціонує як волонтерська партія, як партія підтримки патріотів, тих, хто воює зараз на сході України. Про «Наш край» ми теж зараз не можемо сказати, що це політична партія, яка має якусь політичну ідеологію. Це об’єднання певних «менів», які теж не мають жодних політичних преференцій, а лише певне бачення майбутнього розвитку.

«Свобода» яскраво вирізняється. Бо це є чітко ідеологічна партія, яка має напрацьовану ідеологію, яка має свої ідеологічні тексти. Багато хто з політологів передбачав крах «Свободи», а вони показали, що і на ідеологічні партії є свій виборець. Ну, і «Оппоблок», якщо говорити не про Західну Україну, звичайно, – це є не політична партія, а партія щасливого минулого, ностальгії за Радянським Союзом.

– На вашу думку, вибори у два тури – це добре чи погано? І чи слід цей досвід поширювати «донизу»?

На мою думку, вибори у два тури – це добре. Хоча б тому, що більшість громади зможе підтримати «свого» мера. Не може бути обраний мер, підтримка якого 10%. Другий важливий момент: наявність другого туру відсікає такі «чорні» технології, як технічні кандидати чи клони, яких часто запускають з метою розтягнути голоси конкурента.

Я не слідкував за ситуацією в Івано-Франківську, але в інших містах явка виборців була приблизно така ж, як у першому турі. А абсолютна кількість поданих голосів за кандидата була все-таки вища. Зрозуміло, що якщо виборець не бачить у другому турі свого кандидата, у нього залишається два шляхи: або проігнорувати ці вибори, що дуже часто стається, або подумати, кого вибрати з інших двох. Саме цей шлях є більш свідомий.

– Є думки, що потрібно повернути графу «не підтримую жодного кандидата». В Івано-Франківську у другому турі було майже дві тисячі свідомо зіпсованих бюлетенів.

Погоджуюся з цією думкою. Більше того, вважаю, що графу треба повернути і вона буде дуже важлива. В одному з попередніх законодавств була така норма: коли жоден із кандидатів не набрав у другому турі більше 50% голосів, то вибори оголошуються такими, що не відбулися, і оголошуються наступні, де ці кандидати вже не мають права балотуватися. Якщо б така графа у бюлетені була і якщо б проти кандидатів проголосувало, скажімо, 34% виборців, то це б свідчило про те, що нікого з цих кандидатів громада не бачить своїм мером.

 

Шотландська модель

– Чому в цьому законі передбачена прив’язка членів ТВК і ДВК до відповідного округу? Можливо, краще було б не так жорстко прив’язувати їх до села чи міста, а хоча б до області?

Це дуже ситуативне рішення. Воно було подане як реакція на попередні вибори, коли автобусами привозилися члени комісій з інших регіонів. Задля недопущення відсутності кворуму виборчих комісій і, таким чином, зриву виборів на деяких дільницях таким технічним способом цього було уникнуто. Якщо якась політична сила може заблокувати приїзд цих людей в іншу область, а місцева ТВК не встигне доукомплектувати склад. Особливо це стосується другого туру, де є велика кількість кадрів. Якщо член ТВК з відповідного округу – його легше з дому витягнути, що дуже часто і робилося членами виборчих комісій.

– Як ви ставитеся до того, щоб керівний склад ДВК чи ТВК обов’язково проходив підготовку ще до початку виборчого процесу? Щоб не було так, що партія просто робить подання, а потім з’ясовується, що людина не придатна бути головою виборчкому. Провести якесь навчання, сертифікацію і тоді надавати можливість претендувати на цю посаду. Як це можна реалізувати?

Звичайно, я позитивно до такого ставлюся. Ми зіткнулися з тим, що навіть ті люди, які мають попередній досвід, застосовуючи його, порушували законодавство на цих виборах. Скажімо, в одному з міст Львівської області ТВК до останнього дня думала, що вони будуть виготовляти агітаційні матеріали на дільницю, і своїм рішенням зобов’язала кандидатів принести фотографії, біографії для цих агітаційних плакатів, не знаючи, що ця норма не передбачена в законі, аж поки кандидати самі не вказали їм на це.

З іншого боку, це є ідеалістична норма, коли члени комісій пройдуть навчання і будуть кваліфікованими, – ми розуміємо, що це неможливо. Будь-який фахівець у навчанні скаже, що за якихось дві-три години такий складний процес, як вибори, важко пройти. Вважаю, що правильною нормою в законодавчому кодексі є те, що: а) мають бути професійні члени комісій; б) керівні посади мають відбиратися з певного масиву, який має досвід роботи на відповідних позиціях.

Процес формування виборчих комісій у нас буде ще довго врегульовуватися. Я є прихильником шотландської моделі, де члени ДВК мають обмежені повноваження, не роблять підрахунок голосів. Їхня функція завершується, коли завершується голосування. Вони опломбовують скриньки і відвозять їх у ТВК, де є більш кваліфіковані люди. Їх не 16 чоловік, а близько 50-ти, і вони прораховують кожну дільницю під наглядом журналістів. У Шотландії це робиться у великих приміщеннях, де зверху буває по 200 камер. Хоча рахують так більше тижня, коли екзит-поли вже сказали своє слово, але ні в кого не виникає сумнівів у правильності результатів.

У нас же, як показує досвід, на третині дільниць доводиться робити або перерахунок, або уточнений протокол. А це механізм для всякого маніпулювання результатами голосування.

 

Болючий процес

– Багато було критики щодо агітаційної кампанії. Є думки, що варто заборонити політичну рекламу в ЗМІ чи на рекламних площинах. Вам не здається, що така заборона може призвести до «чорного ринку» політреклами? Як внормувати це так, щоб витрати на політичну рекламу були прозорими, а вона сама не була надмірною і агресивною?

Центр соціальних інновацій провів у Львові та в Дрогобичі такий моніторинг і побачив, що у більшості кандидатів частина реклами була немаркованою. Тобто якщо ми просто в законі пропишемо заборону політичної агітації, це не означає, що її не буде. Вона буде, але немаркована.

Другий момент – це відсутність відповідальності за порушення норм незаконної політичної агітації. Я не буду порушувати питання «чорної» агітації, цим повинні займатися правоохоронні органи. Причому не чекати, коли їх до цього будуть спонукати заяви кандидатів чи ТВК, а самі, як це й передбачено законом.

Розкажу більше про ті механізми, як кандидати намагаються приховати свої реальні витрати. Класичний варіант – це занизити кількість своїх листівок чи білбордів. Сказати, що їх є 50, коли насправді їх є 150. На сьогодні немає якихось адекватних механізмів, щоб це перевірити. Можна навіть вказати, що на телебаченні буде 20 рекламних роликів, а насправді їх буде 250. На сьогодні є заборона реклами алкоголю на телебаченні, але креативні менеджери роблять завуальовану рекламу. Тому простою забороною можуть скористатися деякі політичні сили, які активно представлені на центральних каналах. Власне, заборона політичної реклами відсіче малі локальні політичні сили, які хочуть пробитися наверх.

– Є також думка, що закон був прийнятий такий «кривий», щоб ЦВК в ручному режимі регулювала цей процес залежно від того, який результат хоче отримати влада. Ну і, власне, є сумніви в легітимності самої ЦВК, строки повноважень якої закінчилися. Як ви прокоментуєте цю ситуацію?

Це об’єктивні обставини, які вже так склалися. Не треба забувати, що в нашій країні, крім виборів, відбуваються ще й інші катаклізми. І АТО, й антикорупційна боротьба. У нас є болючі реформи, економічна криза, яка ще не спала, а навпаки загострюється. І на фоні цього всього необхідно було провести вибори. Після складної ситуації рік тому ми відроджуємося, перероджуємося, відновлюємося. Це є болючий процес.

Місцеві вибори – це той процес, який ми повинні були пройти. Хоча повноваження ЦВК і закінчилися півтора року тому, але вона законно діє завдяки неперервності влади в Україні, що задекларовано в Конституції. Стосовно закону, то треба розуміти, що він був проміжний, компромісний, щоб ці вибори взагалі провести. Ми всі сподіваємося, і депутатський корпус у Верховній Раді теж, що наступні вибори вже будуть відбуватися за нормальною, відкритою системою та згідно з Виборчим кодексом. І це вже має робитися під пильним контролем нової ЦВК, де буде багато представників громадськості.

– Ви майже 20 років займаєтеся виборами. Якщо порівняти 90-ті роки і теперішній час, чи можна побачити значні позитивні зміни і чи маємо підстави казати, що українські вибори наблизились до європейського рівня?

Так, можна. Але мушу зазначити, що найбільш демократичні вибори, які я пригадую, були 1994 року. В той період багато лідерів громадського руху ставали депутатами. Потім бізнес пішов на вибори, і почалися маніпуляції. Тепер ми лише повертаємося до тих моментів, що були тоді. Тоді було таке національне піднесення! Відбувся референдум за незалежність, в комісії йшли люди не для того, щоб заробляти гроші.

Сьогодні ж тільки, починаючи від виборів Президента 2014 року, відновлюється ситуація. Цей вектор поступово рухається на схід. Можна однозначно сказати, що відбувається демократизація виборчого процесу. Якась одна із політичних сил вже не може отримати абсолютну підтримку в тому чи іншому регіоні. Що, знову ж таки, показали Маріуполь, Одеса, Павлоград, Новомосковськ. Політична сила, яка себе вважала фаворитом, місцями не набрала більшості.

Є покращення, але це заслуга не політиків, а громадськості, яка показала у 2014 році, що Майдани ще можливі.

 

Електронна демократія

– Ви маєте стосунок до електронного врядування, до електронних петицій. Можете порадити прикарпатцям, як впливати на ту владу, яку вони обрали? Як змусити її не розслаблятися, а працювати продуктивно?

Найбільше, чого бояться корупціонери (а виборці часто поєднують корупціонерів і владу в одне ціле), – це прозорості й відкритості. Попередніх 15 років влада в Україні робила все для того, щоб народ і влада жили окремо, щоб між ними не було зв’язку. На сьогодні, всупереч діям влади і завдяки десятку активних громадських лідерів, які після Майдану прийшли до влади, вдалося провести низку ключових законів, які змінять наше суспільство на краще. Ми ще не бачимо змін, але законодавчі підвалини вже закладені, і це стосується не тільки міліції, суддів чи прокуратури, це стосується системи взаємозв’язків у суспільстві.

Одним із таких елементів є впровадження електронного врядування й електронної демократії. Хотів би відзначити дві речі. Перше – це те, що у квітні були відкриті реєстри (більше 70-ти вже відкрито і понад 200 ще буде відкрито). І це є добрий механізм для блогерів, активних громадян, журналістів, політичних лідерів у дослідженні проблем корупції. І другий момент – це можливість звернення людей до Конституційного Суду та прямої законодавчої ініціативи через петиції без посередництва політиків.

– Щодо місцевого самоврядування, як в Івано-Франківську подати електронну петицію?

У законі від 2 липня 2015 року, який вступив в силу 28 жовтня, сказано, що будь-яка громадська організація, яка на своєму сайті розпочне збирати голоси, може внести цю електронну петицію на голосування на сесію міської ради. Є чітка схема, як має бути ця петиція розглянута – протягом двох днів, і немає там місячних термінів чи складних процедур.

Закон говорить, що збір електронних петицій може відбуватися на офіційному сайті міської ради чи на сайті громадських організацій. Не на сайті благодійного фонду, не на сайтах засобів масової інформації, а власне на сайті громадської організації. Я закликаю всіх зацікавлених активістів, які хочуть змінити громаду чи впливати на процес державотворення в місті: встановлюйте компоненти електронних петицій на своїх сайтах і починайте працювати та впливати на міську раду. Таким чином можна щось змінити. Цей механізм зробить з нас активних громадян.

Зараз на сайті КВУ ми встановлюємо такий компонент, і через кілька днів він буде повноцінно функціонувати для місцевих громад. Ми вже на сайті розмістили бюджет, де кожен громадянин може побачити, на що витрачалися кошти, де були замінені вікна чи проводилися інші роботи, а не так, як було колись, що ми могли бачити лише, скільки мільйонів було виділено на освіту чи ще на щось.

Тепер через електронні петиції громадяни зможуть вносити пропозиції щодо бюджету. Таким чином ми будемо залучати громадян до керування містом. Саме вони, а не політики мають керувати містом. Не обов’язково бути депутатом місцевої ради, щоб міняти громаду. Якщо влада не буде реагувати на ці демократичні законні методи, то вона буде реагувати на смітникову люстрацію.

Розмовляв Ігор ТКАЧ,

спеціальний кореспондент