Некласичні актори, глядачі, які стають оповідачами і сценаристами, багато імпровізації, достатньо емпатії і навіть дрібка психотерапії – в Івано-Франківську відбувся перший перформанс плейбек-театру, пише Галицький кореспондент.

Просто, але глибоко

«У кого є історія?» – запитує ведуча у глядачів. Їх небагато, не більше двадцяти п’яти – тому в залі затишно і інтимно. Хтось підіймає руку, виходить на сцену і розповідає історію зі свого життя. Тоді ведуча каже акторам, в якій сценічній формі зіграти цю історію. Актори вже на сцені. Не домовляються одне з одним, просто мовчки стоять. Вони щойно прослухали історію, але ще не знають, як зіграють її. Кілька хвилин у залі тиша. В цей момент народжується сценічна метафора. Далі актори з музикантом починають свою імпровізацію. Весь процес начебто простий, але глибокий.

За один перформанс встигають зіграти майже десяток історій. Глядачі діляться дуже різним: випадок з мандрів, пригода в плацкартному вагоні, зміна професії, порятунок подруги, яка мало не втопилася, переїзд у нове місто, виснаження на роботі…

Плейбек-театр – це коли глядачі на публіку розповідають будь-які свої особисті історії, а актори на сцені миттєво їх відтворюють у різних специфічних сценічних формах: через рух, мову та музику. Форму під кожну історію обирає кондактор, тобто ведучий, та й загалом супроводжує все дійство. Кожен глядач не мусить ділитися історією, можна просто спостерігати за всім, що відбувається, і рефлексувати. Оскільки це камерний театр, глядачів має бути не більше пів сотні.

У плейбек-театрі показують не виставу, а перформанс, оскільки в ньому акцент не на результаті, а на процесі творчості. Актори – некласичні, у буденному житті кожен працює на роботі, не пов’язаній з театральним мистецтвом. Тут інсценізують не літературні твори (на відміну від театру репертуарного) і не особисті змісти виконавців (на відміну від театру чистої імпровізації), а індивідуальні історії присутніх на виставі глядачів.

Навчитися імпровізувати

Звідки взявся плейбек-театр в Івано-Франківську? Троє психотерапевтів, ком’юніті менеджерка, тренерка з творчого письма, сексологиня згуртувалися і задумали втілити проєкт, яким давно горіли. Познайомилися під час фестивалю плейбек-театру в Славську. Майже кожна мала певний досвід участі в такому театрі: як глядачка, або як акторка.

Влітку вони вже зробили першу репетицію в своєму щойно створеному плейбек-театрі.

«У класичному театрі проводять репетиції того, що буде на виставі, – каже керівниця і кондактор, психотерапевтка Ольга Зінченко, – тоді як у плейбек-театрі актори щоразу відтворюють якісь життєві історії, не готуючись заздалегідь, спонтанно. Тож на репетиціях ми вчимося імпровізувати, але впорядковано». 

Це може бути будь-яка історія з буденного життя. Актори кажуть, на сцені вже розуміють одне одного без слів: хто перший розпочне гру, що саме зробить, яка буде метафора, як партнери її поведуть далі і чим це дійство завершиться – все згуртований експромт, але без хаосу. Також на репетиціях буває, що історія «не дається», начебто щось блокує її відтворити.

«І це не просто так, –  сміються актори. – Навіть кожна імпровізація – не випадкова».

Плейбек-театр – найперше перфомативне мистецтво, яке приносить естетичне задоволення. Але водночас може мати й терапевтичний ефект, якщо глядач чи актор відкритий до цього.

Як пояснюють актори, коли свою історію приносиш у плейбек-театр, вона перестає бути лише твоїм пережиттям, адже розділяєш її з іншими, стаєш спостерігачем власної історії, дивишся на свої емоції збоку. І часто це ще й має добрий зцілюючий вплив, особливо, якщо історії про травму чи біль.

В житті Ольги Птахи, тренерки з творчого письма, плейбек-театр з’явився в нелегкий особистий період. І це було дуже вчасно.

«Плейбек – це про глибину і дослідження себе насамперед, – каже вона. – Після кожної репетиції маю цінні інсайти. А найцінніше – бачити, як грають якусь мою історію».

Психологиня, сексологиня Аурелія Боляк додає, що під час перформансу люди часто діляться і відпускають те, що довгий час затискували в собі. Можуть побачити власну ситуацію чи проблему геть з інших боків, в іншому світлі. Це про довіру до простору, навіть, якщо він здається небезпечним.

«Людині важливо відчути себе прийнятою групою інших людей, – додає психологиня Ксенія Рейхарт. – Саме це можна відчути в плейбек-театрі. Як фахівець кажу, що індивідуальна терапія і групова мають різний ефект. Говорити з групою, відкриватися в групі – так само потрібний досвід». 

Психологиня розповідає, що акторська гра в плейбек-театрі допомагає їй і в роботі – прокачується навичка вживання у те, що переживає інша людина.

Ком’юніті менеджерка Саша Почеп каже, що театр теж впливає на її професійне життя:

«Отримую максимальну цінність глибинного досвіду групової взаємодії та динаміки плейбеку, що трансформує мій підхід до роботи з онлайн спільнотами».

«Особисто моя психіка, я думаю, виживає під час війни здебільшого завдяки нашому плейбек-театру», – усміхається Ольга Зінченко.

Безпечний простір для військових

Європейський плейбек-театр слугує більш розважальною платформою – бо така наразі потреба суспільства. Тоді як в Україні зараз живуть геть іншим.

«Торік я потрапила на майстер-клас з плейбек-театру, куди приїхав тренер-іноземець, – розповідає Ольга Зінченко. – Серед учасників було багато переселенців, які втекли з окупації. Зрештою тренер зізнався, що йому складно проводити навчання. Річ у тім, що іноземець був налаштований на розважальні сенси, а глядачі ділилися важкими емоційними історіями». 

Перформанси можуть вплинути на глядачів неочікувано.

«До прикладу, хтось зрозумів, що потребує роботи з психологом. А часом глядачі навіть можуть заплакати – настільки сильні трансформації переживають», – говорить психотерапевтка Олена Фукс.

В майбутньому організатори хочуть запрошувати на перформанси військових, ветеранів та їхні родини. Вважають, досвід участі в плейбек-театрі може стати помічним для них. Актори готуватимуться ретельно, наприклад, будуть вивчати військову психологію.

«Я не знаю, чи зможуть вони відкритися під час дійства, чи зможуть поділитись якимсь своїм переживанням, – каже керівниця театру, – але точно впевнена, що нам під силу створити настільки безпечний простір, де вони змогли би відкритися». 

Наступний перформанс плейбек-театру в Івано-Франківську планують на січень.

Наталя МОСТОВА