Коли я вирішила, що стану вчителькою української мови, у батьків був шок. Відмінниця, призерка всіляких олімпіад, чудове знання англійської мови. Якби ще комсомолка – то готова ілюстрація до «кавказької полонянки», і на тобі – вчителька! Шок був не лише у батьків, а й у близьких та знайомих. Вам це відомо? Думаю, що так. Або самі це чули, або самі когось переконували, що куди ж тобі такій-розтакій, з такими знаннями і перспективами – та й до школи.

Тоді, дитиною, я не розуміла, що ж такого страшного я роблю, адже вирішила обрати ту професію, до якої душа стелилася. Нещодавно почула розмову однієї пані по телефону: «Та куди ж їй іще з такими оцінками? Тільки в пед…» Чули? Приймали такі рішення? Думаю, що так. А який логічний висновок? Правильно! Якщо ти недосконалий чи ще якийсь (епітет придумайте самі), то тобі одна дорога – бути вчителем. А потім ми на фоні свого опупіння світового (від «пуп землі») дивуємося отупінню нації і байдужості соціуму.

А ще ми уміємо та полюбляємо обурюватися вчительській безпорадності та неспроможності навчити наших опупілих чад. Пуп землі і сам зав’яжеться.

Еліту повинна виховувати еліта, а не замахані безгрошів’ям та батьківським хамством люди, що йдуть в освіту від безвиході. Ми ж робимо усе, щоб професія вчителя не мала нічого спільного з елітарністю, от і виходить, що ми заслуговуємо на елітний секонд-хенд, елітні перукарні та кав’ярні, але не на еліту як таку.

Щовересня до нас в Педагогічний інститут приходять першокурсники, більшість з яких не завжди усвідомлює, куди і нащо потрапила. Дехто йде тому, що батьки вчителі, дехто йде, бо думає, що там найлегше, дехто, бо просто треба десь перебути п’ять років. Щовересня ми переконуємо їх, що морально здорове, розумне суспільство неможливе без вчителя. Говоримо про те, що вчитель має бути елітою нації. Дехто вірить. А дехто… у декого просто батьки працюють вчителями і нестерпну легкість «елітарності» вони на собі відчули як ніхто. І знають, що професія вчителя найнепрестижніша у нашому українському світі.

А еліта? Нащо нам та еліта? Переконаємо народ, що еліта – це ті, хто ходять до елітних перукарень-магазинів, та й усе. По всій еліті. Нам досить. Пупом обійдемось. Для різноманітності – з пірсингом. Ми більше не хочемо. Бо більше – то працювати, напружуватися, думати. Нащо? Подивимося елітний ТБ-канал, полайкаємо елітні картинки, та й буде.

А що потім? А потім, на четвертому курсі, мої діти йдуть до шкіл на практики. І в значної частини горять очі, коли вони вчать першачків, як треба писати ще невідому букву або додавати 2 до 6. І так не хочеться, щоб суспільство своїми вибриками та псевдоелітарністю загасило той вогонь. Бо ж направду, обличчя нації формує вчитель і сім’я, а все решта – просто імітація. Пупки, словом…