Сергій Антішпіль – німецький музикант українського походження. Народився в Запоріжжі, у 2000 році переїхав у німецький Росток, що на березі Балтійського моря. Лідер місцевої ска-панк-групи «Antispielismus».

Музика «Antispielismus», яку творять десять харизматичних друзів, – це яскравий фʼюжн ска та панку із вкрапленнями фольку і психоделії. В активі групи – один офіційний альбом «Einer von uns», записаний у 2013 році, і велика кількість виступів з такими відомими групами, як «Roy Ellis aka Mr. Symarip», «Distemper», «Тhe Toasters», «Таргани», «Маррадери», «Перкалаба» та ін.

До речі, у першому альбомі «Antispielismus» музиканти представили свою кавер-версію перкалабівської пісні «Марш звідси», і вона потрапила в триб’ют-присвяту легендарному українському бенду.

Зараз гурт працює над новим альбомом і активно концертує на території Німеччини. Детальніше про «Antispielismus» та його творчість говоримо з Сергієм Антішпілем.

– Коли з тобою домовлялися про інтерв’ю, ти запитав мене, яка газета. Чому для тебе це важливо?

Я – громадянин світу. Мені би вкрай не хотілося, щоб моє ім’я, а також ім’я моєї «банди» асоціювалося з правою ідеологією.

– Що ти маєш на увазі? Що для тебе права ідеологія і звідки ти взяв, що в Україні є нацистські газети?

А чому б їм не бути? По всьому світу є, і в Україні цілком можуть бути. Україна – величезна європейська країна зі своєю культурою і своїм менталітетом. Допускаю, що серед звичайних громадян, як у Франції чи Німеччині, є люди правих і ультраправих поглядів. Мене це не стосується. Я себе почуваю всюди вдома. І в Єрусалимі, і в Києві. Зараз по всій Європі – хвиля патріотизму, яка межує з різними проявами ксенофобії. І в Україні – через війну. У Німеччині – через приплив біженців…

– Я зрозумів. Нацистських газет тут немає насамперед тому, що вони заборонені законом. Природно, що нацисти є скрізь, але… От ти говорив про праву сцену. Наскільки вона сильна в Німеччині? Що проповідують ці групи? Вони є в Ростоку? Наскільки у них сильний конфлікт з лівої сценою? Треба так розуміти, що ви ліві?

Права сцена була дуже сильна в 90-х і до середини 2000-х. У моєму місті Ростоку в 1992 році нацисти спалили гуртожиток для іноземців, були жертви. Завдяки згуртуванню іноземців та різних німецьких ліваків, нацистів вигнали за межі міста. У нас навіть були відкрили нацистський магазин з одягом і символікою. Він простояв два дні. Коктейль Молотова у вікно – і все!

Історія має таку властивість – повторюватись. Через панічні страхи простого обивателя перед раптовою гострою навалою біженців стали з’являтися демонстрації ура-патріотів. І з кожним разом їх все більше і більше. У Дрездені вийшло 15 тисяч на вулицю. І там мови не було про те, що Німеччина – країна з великим корінням. Головний сенс демонстрації був у тому, що ісламізація Німеччини – антинімецька політика. Мовляв, іноземці забирають робочі місця німців. Вся іронія полягає в тому, що ті, хто на демонстраціях у правому блоці, не працюють і не хочуть працювати. Вся їхня щира любов до Німеччини – в допомозі у зв’язку з безробіттям.

Є права музична сцена: проводяться фестивалі, є лейбли, які випускають релізи правих груп. Конфлікт наскільки серйозний, що є списки лівих, панків, музикантів-іноземців з повною інформацією. І я, і моя «банда» є в цьому списку. Так, ми, безумовно, ліві. Я взагалі не розумію, як можна пишатися тим, що тобі дано природою. Я нічого не зробив для того, щоб народитися в Україні і бути білим, це просто збіг обставин. Я вважаю, що потрібно пишатися тим, що ти зробив своїми руками, що зробили твої друзі. А якщо посилатися на такі абсурдні поняття, як, наприклад, раса, і вважати через це себе кращим за інших, то ти – просто лузер!

– Як люди в Німеччині реагують на ситуацію в Україні? Особливо молодь?

Більшість людей взагалі не в курсі, що там відбувається. Німецькі ЗМІ висвітлюють цю тему нейтрально. Коли люди дізнаються, що я з України, мене починають розпитувати, в чому там річ, бо з сьогоднішнім інформаційним потоком запросто можна повірити в теорію змови або в чиюсь суб’єктивну думку. Для них цей конфлікт – як для нас, наприклад, військові дії в Уганді.

Україна – європейська країна, яка «та-а-ак далеко!», і звичайним німцям не зрозуміло, що ж там сталося з сусідом. Ми ж для них зовсім недавно були Росією. Але демократична європейська свідомість розуміє, що в України є суверенітет і право на свій вибір. Молодь цікавиться цією проблемою більше, ніж, наприклад, старше покоління. До речі, я у своєму місті спостерігав псевдонацистську демонстрацію все тих же борців з ісламізацією Німеччини. Так от, у них прапори «ДНР» були.

– А місцеві росіяни, наскільки вони «ватні»? Є у вас якийсь поділ на росіян і українців, конфлікти?

Так, є. Незважаючи на мою антифашистську діяльність, мене багато хлопців називають фашистом, бо я не підтримую проекти «ДНР» і «ЛНР». Я проти Кремля. Мені шалено шкода, що люди, яких я давно знаю, так би мовити, політично спилися. У тому, що я не хочу, наприклад, сепаратизму в Запорізькій області, люди бачать русофобію. Це ж абсурд!

У мене багато знайомих і близьких мені людей з Росії. Я їх дуже люблю, як і всіх інших. Мені не важливо, що там у паспорті написано, я людина світу. І всі ті, хто кричав за «народні» республіки і писав у всі соціальні мережі світу про розп’ятого хлопчика, мене охрестили «українським фашистом». Цей конфлікт – лакмусовий папірець. Він показав, як легко людина може зненавидіти ближнього.

– Давай поговоримо про музику. Розкажи, як живеться в Німеччині незалежній групі?

Нормально живеться. Незалежна музика в Німеччині константно процвітає. Групи записуються, самі видають свої диски. Публіка ходить на концерти, купує атрибутику. У цьому плані «в Багдаді все спокійно».

«Аntispielismus» – найкращий приклад. Ми ніколи не співпрацювали з лейблами. Все робимо самі, і все виходить. Нас знають, на наші концерти приходять люди. У Німеччині майже в кожному місті є незалежне радіо, де крутять андеграунд, і, по-моєму, ці радіостанції слухають. Зараз час на боці молодих і незалежних музикантів. Талант, харизма, пісня, «YouTube» – і про тебе вже заговорили! Скоро лейбли взагалі нікому не будуть потрібні.

– Наскільки дороге заняття музикою: оренда репетиційних баз, запис, релізи? Нас будуть читати й музиканти, думаю, їм будуть цікаві такі деталі.

Заняття музикою в Німеччині – не найдорожче заняття. Інструменти купити – найменша проблема. Ціни, як і скрізь. Може, навіть трохи дешевше, ніж в Україні. Проблема, в першу чергу, – оренда репетиційної бази. У Ростоку, де проживає 240 тисяч, приблизно 100 груп. Тут просто не вистачає приміщень для репетицій. Ціни на кімнату – в межах 100 євро на місяць. Зазвичай групи ділять кімнату з іншими бандами і користуються нею, коли хочуть. Запис релізу – задоволення дороге, так само, як його видання. Ми розвантажували ночами фури і записали альбом, випустили диск з чудовим, на мою скромну думку, оформленням.

– Заробити на релізах можна? Як йде розповсюдження – через концерти, як мерчандайзинг чи через магазини? Відбити витрати на випуск альбому реально? І взагалі, чи приносить прибуток заняття некомерційною музикою?

Розповсюдження дисків відбувається, в основному, на концертах та у місцевих рок-магазинах. На концертах публіка активно купує атрибутику. Витрати відбити не складно, якщо твоєю групою цікавляться. Ми відбили витрати на наш альбом 2013 року приблизно за два роки. У німців є дуже позитивна риса характеру: вони підтримують купівлею футболки, диска або значка ту групу, яка їм подобається. Народ розуміє, що ці гроші йдуть на подальший розвиток колективу. Але якщо ти надрукував цілу зимову колекцію, а грати добре не вмієш або даєш концерти без драйву, не вмираєш на сцені, то ніхто тебе не підтримає.

Ми, молоді музиканти, живемо в каламутний час. Кожен, кому не лінь, записує щось і кидає це в світ, і тільки одиниці можуть вистрілити. Конкуренція зашкалює! Але, з іншого боку, якщо ти написав вартісну пісню, тебе знайде твій слухач. Завдяки інтернету музика знецінилась, але стала доступною у будь-якій точці світу.

– Наскільки в Німеччині відома українська сцена?

Важко сказати. Я думаю, вона відома там, де грають українські гурти. У Ростоку люди знають наших духовних братів – український гурт «Familia Perkalaba». Флагмани незалежної української сцени вже два рази давали концерти в Ростоку. Люди на них ходять і слухають їх. Не буду лицемірити, звичайно, «Аntispielismus» робить «саппорт» своїм друзям. Ми граємо кавер на пісню «Перкалаби», який вийшов на диску-триб’юті цього року. Наймагічніше те, що ця пісня стала «нашою»! Ми її граємо на кожному концерті, публіка відривається і любить її. Отже, можна сказати, що українська музика в Німеччині має успіх.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ