Український туристичний панк-циган-клуб «Шатун» офіційно народився 8 березня 2000 року. До цього він також існував, тільки без назви. Сьогодні клуб об’єднує зо три десятки однодумців, які просто дуже люблять і вміють мандрувати. Як про себе кажуть самі «шатуни», вони подорожують і намагаються отримувати від цього максимальні відчуття. Пробують бути максимально вільними, відкритими та терпимими і чекають того ж від інших. Майже щороку сезон мандрів «шатуни» відкривають у Карпатах. А після них – вся географія… Нещодавно «шатуни» повернулися з Австралії. Розмовляємо з одним із засновників клубу Сергієм Коваленком.

 

– Що таке «Шатун» – рух, компанія друзів, ідеологія?

«Шатун» – турклуб, який створився сам по собі. Не було такої ідеї, зробити клуб. Компанія друзів збиралася, ходила собі в походи. Потім, 1998 року, придумалася назва дуже підходяща – «Шатун». Зробили футболки, прапор, і понеслося. Так і з’явилися «шатуни». У нас немає офіційної реєстрації, внесків і всього такого. Якщо коротко, то це – компанія друзів. Насправді немає ніякої особливої ​​ідеології. Мені здається, що об’єднує всіх нас погляд на навколишній світ. Іронічний, але світлий погляд. Свобода як основа життя людини. Кожен є вільним, кожен сам робить своє життя. Хтось ниє біля Фейсбука, а хтось плюне, продасть велосипед і поїде на Байкал (реальна історія, до речі). Хтось купляє шубу жінці, а хтось – сноуборд.

– Як потрапляють у «шатуни» – через спільну роботу, однокласників? Розкажи детальніше про учасників: звідки, чим займаються?

Друзі – це основа «Шатуна». Але є і багато людей, які приєдналися після його заснування. Умова одна – щоб капітан був «за» і внести ящик пива. Ящик пива – це так легко начебто. Але насправді зазвичай це відбувається десь в дупах світу, і не так легко, як здається на перший погляд. Наприклад, на Папуа пляшка пива коштує 3 долари, і ящик, відповідно, – 60. Коли у тебе бюджет обмежений, то це серйозна цифра. Тим більше, що ти нічого за це не отримуєш. Ні посвідчення члена клубу, ні ще чогось матеріального. Фактично ти отримуєш повітря і право називати себе «шатун». Але є ще люди, готові на це.

Незважаючи на те, що всі думають, що у нас тільки мільйонери, бо купують дорогі квитки на літаки, насправді це звичайні люди, які заробляють гроші на звичайній роботі. Професії різні: водії, дизайнер, таксидерміст, кур’єр, менеджери в офісах, рятувальник і т.д. Люди працюють на звичайних роботах і потроху відкладають на похід. Так, багато в чому собі відмовляють, але відкладають.

Ось смішна історія як приклад. У нас одна людина дуже сильно хотіла в Антарктиду. А в 2001-му збиралася перша українська експедиція. Він хотів влізти в ті 11 осіб, які повинні були відправитися в Антарктиду. Але він ніякий не вчений. Вирішив коком поїхати. А готувати не вмів. За півроку він так натренувався, що профі б позаздрив. Загалом, правдами і неправдами, вліз-таки він у цю експедицію! Для подорожей ключовим є бажання. Звучить, як в школі на політінформації, але це правда. Якщо сильно і по-справжньому хочеш – все реалізується.

– Як все почалося? Якою була перша подорож?

Коли нам було років по 17, ми з другом поїхали в перший похід. Він вкрав гумовий човен у тата з гаража, і ми пішли по річці Ірпінь. Причому не просто пішли, а з гаслом “На захист малих річок України”. Досвіду не було, потопили речі, намерзлися, але кайф свій отримали. Це десь був рік 1989-й. За десять років до назви «Шатун». Потім були пункти прокату байдарок, три свої втоплені через незнання байдарки, далі – сплавні катамарани, далі – паруси.

– Де побували за ці роки?

Та багато де побували, але не так багато, як би хотілося. У Таїланді – чотири походи, на Філіппінах – два, в Індонезії – два, у Фінляндії – два, Байкал, Австралія. Це вже з етапу закордонних походів. До цього багато по тайзі поїздили. Карпати, Кольський, Саяни, Забайкалля.

– Де було найекстремальніше, куди більше ніколи не захочеш повернутись?

Я, може, ще не відійшов від поїздки, але мені здається, що в Австралію мені не захочеться повернутися. Хоча, може, час пройде і все зміниться в голові. Дуже багато вже там небезпек. Купатися не можна ні в річках, ні в морі – крокодили. Кажани заражають вірусом, медузи в морі смертельні, сильний вітер, рифи. Небезпечні навіть кенгуру чи казуари. Ви бачили лапу кенгуру? Це величезна лапа з великими гострими кігтями. Якщо ви залізете на їхню територію і будете загрожувати їхньому потомству, то ви дуже сильно ризикуєте бути вбитим кенгуру.

– Де найнепривітніші люди, а де найгостинніші?

Люди всюди хороші. Я не пригадую людей, які б були непривітними або негостинними. У світі взагалі люди набагато більше посміхаються, ніж тут, в Україні. Зі свіжих прикладів – Австралія. Коли ми прийшли на острів Thursday, начальник прикордонного загону Австралії, жінка, приїхала до нас на пляж через 10 хвилин після того, як ми причалили. Запхала нас до себе в машину, відвезла до себе додому, всі помилися в душі, нагодувала вечерею і пригостила пивом. І так два рази їздила, бо ми в одну машину не вміщалися. Ви можете уявити собі – привезти п’ятеро людей, яких ви взагалі не знаєте, до себе додому? А тепер уявіть, що наш начальник прикордонників це робить. На жаль, у нас таке неможливо. Ну, а чемпіон з привітності – це, звичайно, Таїланд. Це просто країна посмішок і позитиву. Від такого оточення ти і сам розквітаєш!

– Де найсмачніша їжа запам’яталась і що це було?

У поході завжди цінуєш маленькі радості. Коли ти три тижні автономно на рисі і вермішелі, то будь-яка різноманітність дуже в тему. Найсмачніше – це свіжий тунець. Коли ось ти його підстрелив – і через 10 хвилин вже стейки на вогнищі. Аж слинка потекла.

– Порадь як досвідчений мандрівник, що треба брати з собою в далекі подорожі, чого остерігатись?

До поїздки потрібно уважно вивчити країну, куди їдеш. Звичаї, закони і т.д. Наприклад, в Таїланді за образу короля тебе посадять у в’язницю. Ти можеш пожартувати про короля, не знаючи про це, або розтоптати купюру, на якій він зображений, і все – ти у в’язниці. А що брати в походи, тут стандартно: ніж, ліхтарик, миску, ложку, кружку, спальник, килимок і намет. Цього невеликого набору вистачить, щоб автономно подорожувати багато днів. Хоча зараз всюди електронний сервіс: програми для смартфона з визначними пам’ятками, дешевими готелями, безкоштовними вайфаями і туалетами. Це все чудово, але для цього вам потрібен ще смартфон, павербанк або сонячна батарея.

– Як знаходите гроші на такі далекі поїздки?

Потихеньку відкладаємо протягом року. З недавніх пір я ще взявся возити людей за гроші. Людина хоче, але у неї немає компанії, спорядження, судна і т.д. У мене це все є. Ми знаходимо один одного.

– Які враження від останньої подорожі – в Австралію?

Австралія – ​​це взагалі країна, яка стоїть в стороні. Знаєте, що Австралія – єдина країна в світі, яка вкладає гроші в антирекламу? Ось прямо в бюджеті закладаються гроші рекламним агентствам, щоб вони поширювали в світі інформацію про те, які тут страшні небезпеки. Туристи їм не потрібні.

Вразило ставлення до корінних австралійців. Навколо висять плакати, що Австралія піклується про аборигенів, їм надаються всі пільги та допомоги. Наприклад, квиток на літак з Bamaga в Cairns коштує 400 доларів, а для аборигенів – 120. Запитали у знайомих поліцейських, чи не можна і нам замутити такі дешеві квитки. Вони кажуть, що і їм таких пільг немає, хоча вони живуть тут все життя. Але, на перший погляд, це не йде на користь аборигенам. Вони користуються цими благами і паразитують на них. Їм вистачає соцдопомоги, вони не прагнуть працювати, п’ють.

Або ось сигарети. Найдешевша пачка коштує 24 австралійських долари, це десь 20 американських. Тобто одна цигарка коштує один американський долар. Палити заборонено скрізь, окрім власного будинку. І що? Ходять і курять вулицями, мені здалося, більше, ніж у нас. Взагалі, Австралія – це окрема тема. Там стільки дивного і незвичайного, що можна писати окрему статтю чи книгу.

– Як ваші родини ставляться до подорожей?

Це дуже складна тема. Звичайно, мало радості, що тато їде на місяць. Але я намагаюся це компенсувати, коли я тут. І, крім того, діти вже знають, що таке кайф походу, вже походили з нами під вітрилами.

– П’ять порад мандрівникам від «шатуна»?

1) Вивчи країну і місце куди ти їдеш. 2) Коли збираєш речі в дорогу, пиши список. 3) Май з собою копії всіх документів і квитків. 4) Будь відкритим і чесним, допомагай усім, кому потрібна твоя допомога. 5) Не лінуйся! Реалізовуй свій час по повній!

– Чи були спокуси залишитись жити назавжди в якійсь країні?

Дуже б хотів пожити в Таїланді. Але отримати там громадянство неможливо. Дуже рідкісні випадки, коли особисто король дарував громадянство.

– Коли не подорожуєте, чим займаєтесь?

Багато різних хобі. Але робота забирає дуже багато часу. Коли випадає час, монтую ролики з походів, пишу звіти.

О! До речі, карколомна новина. Книжку хочу написати. Вже сюжет придумав і написав півглави за півроку (сміється).

– Яка користь від подорожей, окрім егоцентричних ракурсів?

Коли ти пізнаєш світ, у тебе ширшає кругозір. Ти глобальніше дивишся на світ. Відповідно, змінюються твої інтереси і запити. Не знаю, кращі вони стають чи гірші, але вони змінюються.

Все одно егоцентризм, звичайно, але ще про себе.

Коли ти в місті, то думки в тебе постійно зайняті. Про те, що ось сусід гроші винен, треба забрати, а ти винен Петі, можна ще потягнути, що потрібно зимову гуму, що за школу за минулий місяць не заплатили, що в ноутбуці батарею давно треба поміняти, що кран тече на кухні і вже незручно перед дружиною…

У кожного цей шум різний, але ми всі в ньому живемо. Ми звикли. Ми вважаємо, що так і повинно бути. Так ось, в поході, коли ти три тижні тільки на природі, автономно, цей шум зникає. Його нема. І ти стаєш трохи більше собою.

– Шатун – це агресивний ведмідь, який не впадає в сплячку. Чому така назва і де агресія?

Шатун – це більше від слова «шататися». Нас носять по світу наші бажання, і ми «шатаємось». А ведмідь як символ – то теж добре, на нашу думку.

– Як ухвалюється рішення, в яку країну поїхати: спонтанно чи за певними планами життя?

Останнім часом я пропоную план, він обговорюється і реалізовується. Дивлюся карти, читаю інтернет, і думки з’являються, ідеї.

– Перебуваючи вдома, чи відчуваєш сенсорний голод, є депресія чи щось таке?

Перший місяць після походу особливих бажань кудись їхати не виникає. Але поступово з’являється нова ідея. І ось тебе вже захоплює ця ідея. І потім тобі вже настільки хочеться її реалізувати, що «їсти не можеш».

– Дромоманія – патологічна пристрасть до бродяжництва. Помічаєш за собою щось подібне?

Важко на таке питання відповісти. Важко самому собі діагноз ставити. Це, напевно, збоку видніше.

– Яку подорож ти ніколи не забудеш?

Всі подорожі – хороші і незабутні. Навіть невдалі. Адже головне в поїздках – це люди. Це надзвичайно цікаві люди. Знаєте, я помітив, що людина, готова накопичити і витратити 1000 і більше доларів на те, щоб полетіти на край світу і жити в наметі, – це людина. І в першу чергу запам’ятовується це спілкування, ці люди. Ти ж з ними перебуваєш в закритому колективі тривалий час. Саме люди – це основа будь-якої подорожі.

– Що дається людині пізнати в дорозі?

Це важке питання з розряду «В чому сенс життя?». Мені здається, що кожна людина повинна реалізувати себе. Або, у всякому разі, хоча б намагатися. Я думаю, що шлях – це одна зі спроб реалізації себе. Або хоча б частинки себе. Може, це й пафосно звучить, але, думаю, так воно і є.

А якщо більш приземлено, то в дорозі ти бачиш усе різноманіття цього світу, щось переймаєш, береш собі на озброєння, щось відштовхуєш. Здобуваєш нові навички, які б ніколи не здобув удома. Зрештою, ти стаєш цікавий іншим людям.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ