Сергій Параджанов, працюючи на фільмом «Тіні забутих предків», мав симпатію. Це була Анна Чобанюк, місцева мешканка. Вона вміла добре танцювати. Колектив, до якого молода дівчина мала безпосереднє відношення, режисер запросив взяти участь в епізодах фільму. Зокрема, де Іван з Марічкою на весіллі. Власне, саме на тих зйомках режисер розгледів акторський талант у верховинки. Як наслідок, запросив її переїхати до Києва і працювати з ним на студії імені Олександра Довженка.

«Для мене це була несподіванка, – розповідає тепер вже жінка літнього віку. – Довго думала, як вчинити в тій ситуації. Вирішила порадитися з батьками. Тато категорично сказав:  «Можеш їхати, але додому вже не вертайся». Ці слова й зіграли вирішальну роль, згадує Анна. До столиці не переїхала, а продовжила працювати в місцевому банку та танцювати в аматорському колективі. Після прожитих 50-ти років про свій вибір не шкодує. Каже, що мало бути, те і сталося. Згадуючи роботу з режисером Сергієм Параджановим, розповідає тільки позитивне. «Він якнайширше намагався пізнати життя гуцулів. Для цього жив у пересічних гуцулів, щоби познайомитися з життям горян у побуті, відкрити для себе традиції, обрядові дійства похорону, весілля, гуцульських забав та, нерідко, ворожнечу між людьми.

Власне завдяки розумінню гуцульського життя в результаті і вдалося створити фільм про любовну трагедію гуцульських Ромео та Джульєтти. Талановиті актори Іван Миколайчук та москвичка Лариса Кадочникова майстерно виконували ті функції та завдання, які від них вимагав Параджанов. Цікавим є і той факт, що на головну роль у фільмі Миколайчук був затверджений досить випадково і в останній момент.

За присутність Миколайчука у фільмі велике дякую потрібно сказати вже покійному Юрію Іллєнку. Саме він запропонував відомому режисеру «подивитися» молодого хлопця. Параджанов довго відмовлявся. Казав, що на цю роль вже відібрали талановитого актора. Утім після численних прохань таки погодився. І вже після перших проб Іван зумів запевнити режисера, що краще від нього головну роль Івана Палійчука з Криворівні не зіграє ніхто. Посприяло цьому, звісно, розуміння говірки, життя гуцулів та й місце народження – с. Чортория Вижницького району Чернівецької області. Недавно там відзначили 75-річчя з дня народження актора. Щодо Лариси Кадочникової, яка зіграла Марічку у фільмі, вона на той час вже була дружиною Іллєнка. Його Параджанов поважав і не уявляв роботи над фільмом без нього. Тож роль головної героїні була, як то кажуть, стовідсотково за Кадочниковою.

Відомий сербський режисер  Емір Кустуріца назвав «Тіні забутих предків» найкращим фільмом всіх часів. Режисерське новаторство та унікальність зйомок помітили і на міжнародному кінофестивалі в Аргентині. Це був дебют «Тіней…» за кордоном. Так званого історико-політичного піару фільму надали й перипетії із затриманням творчої інтелігенції під час його показу в кінотеатрі «Україна» півстоліття тому. А вже торік, у рамках відзначення ювілею виходу фільму на екрани, до Верховини завітали знані в кіноіндустрії люди: Лариса Кадочникова, Марія Миколайчук, Роман Балаян, Сергій Тримбач. Тут їх тепло зустріли, ще раз відвідали місця зйомок тощо. Гості, в свою чергу, запросили верховинців до Києва – на показ шедевру Параджанова до, знову ж таки, кінотеатру «Україна». Делегацію з Верховинщини у гуцульському строї зустрічали Іван Драч, який теж взяв участь у створенні «Тіней…», Іван Дзюба, і значна частина столичної творчої еліти. На показ завітали й президент України з дружиною, представники Адміністрації президента, народні депутати. Переповнена зала кінотеатру стоячи аплодувала гостям з Гуцульщини, які зачарували своїми яскравими сорочками, срібними зґардами та різнобарвними постолами.

За півстоліття на Верховинщині, завдяки місцевим мешканцям, вдалося зберегти місця та будинки, де тривали зйомки легендарної кінострічки. У Верховині діє хата-музей фільму «Тіні забутих предків», а в Криворівні – відреставрована хата-ґражда Параски Харук. Старожили підкажуть і інші села та місця, де ступала нога Параджанова, Миколайчука, Кадочникової.  Відзначення «круглої» дати з часу зйомок «Тіні забутих предків» у місцевих залишило, окрім яскравих вражень та спогадів, й плани на майбутнє, яке стосується власне історії українського кінематографу, пов’язаного з горами, Верховищиною. Фестивалі та інші дійства відбуватимуться в Жабʼї і цього, 2016-го, року.