Під час відкриття фотовиставки психологи і волонтери розповіли про супровід і підтримку поранених бійців та виклики, з якими вони зіштовхуються під час відновлення та повернення до цивільного життя.  

В Івано-Франківську на Промприладі у Foodoteka, поверх A1, відкрили фотовиставку «Шлях зцілення», пише Галицький кореспондент.

Це виставка про поранених бійців 13-ї бригади НГУ «Хартія», які проходять свій шлях від поранення – через лікування та реабілітацію – до повернення до служби чи цивільного життя. У восьми портретах – мужність і сила бійців, які відновлюються після травми. Автор світлин – військовослужбовець і фотограф-портретист Роман Пашковський, який зараз служить на передовій.

Виставка триватиме до 21 листопада, далі її покажуть у Львові, Дніпрі, Києві та Харкові.

Багато страху і тривоги

Тетяна Сухоборова, ветеранка, психологиня, яка спеціалізується на психореабілітації ветеранів, каже, що після поранення найскладнішим для бійців, особливо з ампутаціями, стає осмислення своєї подальшої ролі в соціумі та родині: хто я тепер і чи потрібен зараз так само, як був до цього?

«Там дуже багато страху і тривоги, – говорить вона. – Але досвід тих, хто цей етап проходить, показує, що більшість ветеранів досить непогано долають ці виклики. Звісно, має бути відповідна підтримка і сприятливі умови».

Волонтерка Патронатної служби «Хартії» Ольга Кметюк розповідає, що бійці їхньої бригади мають супровід на всіх етапах після поранення – від моменту евакуації до повернення в цивільне життя. На кожному етапі супроводжує координатор.

Юлія Боринець – психологиня, яка з 2014 року працює у сфері реабілітації військових і членів їхніх родин. Ділиться прикладом Івано-Франківської обласної лікарні, де медпрацівники намагаються створити атмосферу безпеки і турботи для поранених військових, які прибувають з усієї України. Нерідко – з віддалених міст, зокрема тих, що під окупацією, і просто немає можливості, аби рідні були поруч. Бійців обов’язково зустрічають по приїзді, а в палаті на кожному ліжку вже є запасний комплект нижньої білизни, адже часто хлопці прибувають фактично без нічого.

Таке небайдуже середовище стає дуже терапевтичним для поранених воїнів. Вони тепло відгукуються про лікування саме в Івано-Франківську. До прикладу, в лікарнях Дніпра дуже багато людей і все надзвичайно динамічно, тому фізично немає змоги приділити достатньо уваги кожному бійцю. Тож, коли хлопці потрапляють у тилові лікарні, то кажуть, що відчувають більшу стабільність і безпеку.

«Добре, аби такі патронатні служби, як у «Хартії», діяли при кожному підрозділі, – додає Юлія Боринець. – Бо ж замість того, аби зосередитися на своєму лікуванні, військові повинні займатися збором довідок. Після поранення це чи не найбільше їх дестабілізує. Добре, що в декотрих лікарнях потрохи вже вводять соціальних працівників. Хоча є лікарні, де на весь заклад тільки один психолог, а відділення реабілітації навіть не має свого приміщення. Щоразу доводиться проситися в якийсь кабінет чи палату».

“То я – не псих?”

За словами психологині, бійців часто пригнічує «провина вцілілого», що може тягнути навіть глибокі депресивні стани. Багато внаслідок пережитого стресу і поранення мають нав’язливі думки, нічні кошмари, флешбеки. Але коли психологиня пояснює їм, що це нормальна реакція на ненормальні події, механізми впливу травми і можливі реакції психіки, військових одразу «відпускає» – «то я – не псих?».

«Коли на фронті людина опинялася в ситуаціях, де не мала що їсти чи мусила лягати в болото або на труп, то більшість так званих клопотів у соціумі стають для неї надуманими і часто ще й починають починають слугувати тригерами. Така людина вже по-іншому дивиться на життя», – каже Володимир Рожнов, директор БО БФ «Франко-опір», який з 2014 року займається реабілітаційними заїздами для військових і ветеранів.

Тетяна Сухоборова додає – якщо травмуючий досвід на війні збігається з травмою, яку боєць зазнав у дитинстві, наприклад, безсилля, тоді психіка переживає регрес, і лікування самого лише бойового досвіду буде замало.

«Пам’ятаю ветерана АТО, який лікувався різними методами психотерапії. Якийсь ефект був, але головний запит не вирішувався, – розповідає психологиня. – Спрацювало аж тоді, коли ми підтягнули його дитячу травму, яка резонувала з травмою, здобутою під час бойових дій».

Рівний – рівному

Володимир Рожнов говорить, що в польових умовах значно легше працювати з бійцями, ніж у кабінеті в психолога. До прикладу, в групі під час походу, риболовлі чи інших активностей, де діє принцип «рівний – рівному» – це більш м’який і простий спосіб.

Також Рожнов додає, що роки досвіду в реабілітації ветеранів показують надзвичайну ефективність тілесно орієнтованої психотерапії – напрямок, який ґрунтується на ідеї нерозривного зв’язку між психікою і тілом. Вона використовує тілесні вправи, дихання, рухи та усвідомлення відчуттів, щоб допомогти людині опрацювати емоційні проблеми, травми та конфлікти, які можуть проявлятися у вигляді м’язової напруги або інших фізичних симптомів.