У наш час розлучення вже не є таким рідкісним явищем і не сприймається як відхилення від норми. Та якщо розірвання шлюбу у державній інституції є питанням цілком звичним і вирішується у межах чинного законодавства, то що ж робити з церковним Таїнством подружжя, якщо чоловік і дружина дали обітниці перед Богом, але з часом їхні дороги розійшлися?

Католицька церква нікого не розлучає

“У Католицькій церкві немає розлучень, – зазначають в Івано-Франківській архієпархії Української греко-католицької церкви. – І процедура, яка стверджує недійсність подружжя, – це не “розлучення по-католицьки”.

Процес, який у народі називають розлученням, у Католицькій церкві звучить як “ствердження недійсності подружжя”.

“Ми повинні розуміти, що Таїнство подружжя, тобто шлюб, укладається один раз на все життя. Звичайно, бувають певні обставини, за яких люди розлучаються, не можуть співжити з іншою людиною. Церква намагається йти назустріч таким подружжям, допомогти, щоб люди могли й надалі приступати до Сповіді та Причастя. Адже розлучені люди, які були шлюбовані та не отримали уневажнення, не можуть отримувати ці Тайни”,– зауважують в Івано-Франківській архієпархії УГКЦ.

Процес визнання церковного шлюбу недійсним в УГКЦ регулюють канони Кодексу канонів Східних Церков. Сам процес відбувається кількома етапами, а всі його матеріали є конфіденційними. Для того, щоб отримати “церковне розлучення”, зацікавлена сторона повинна звернутися у Митрополичий трибунал. Людина має пояснити, чому хоче розійтись, назвати причини.

Як показує практика, таких причин є чимало. Найпоширенішими є випадки, коли людина, вступаючи у шлюб, не усвідомлювала всієї ваги вчинку.

“Колись траплялось так, що молодих людей, які хотіли просто, як то кажуть, зустрічатись, батьки змушували укласти шлюб, бо “що люди скажуть”. Ці молоді люди брали шлюб, щоб догодити батькам. А проживши якийсь час разом, просто розлучались, не усвідомлюючи, що перебувають у шлюбі”, – кажуть у церкві.

Буває й таке, що чоловік не бажає працювати, забезпечувати сім’ю, не має усвідомлення того, що таке жити та бути у подружжі. Це також є підставою для визнання недійсності шлюбу. Досить поширеною причиною одруження є незапланована вагітність.

            “Бували й такі випадки, коли навіть у момент шлюбу один із подругів відчував, що невдовзі залишить свого чоловіка чи дружину. Але в останній момент незручно було все скасовувати”, – розповідають священники.

            Під час процесу ствердження недійсності шлюбу трибунал бере до уваги, окрім свідчень подружньої пари, і свідчення свідків. Свідками можуть бути батьки, родичі, друзі, сусіди, тобто особи, які бачили, як подружжя жило, знали їхній побут.

            “Під час слухання сторін та свідків ми просимо скласти присягу, в якій промовляється: “Я обіцяю говорити правду і не розголошувати поставлених запитань та відповідей”, – пояснюють у архієпархії.

            Щоб визнати шлюб недійсним, не потрібна згода обох сторін. Йдеться про факти, які існували на момент вінчання чи передували йому, а також про наслідки. Тобто шлюб можна визнати недійсним навіть за відсутності одного із подружжя.

            “Церковний суд зацікавлений вислухати обидві сторони, адже позивач – це сторона, яка вважає, що шлюб недійсний, і оскаржує його, а відповідач може мати своє бачення їхніх подружніх стосунків. Відповідач може надати свої аргументи, може представити своїх свідків, які або підтвердять все сказане, або заперечать. Та якщо відповідач ігнорує наші запити або навіть відписує, що не бажає брати в цьому участі, тоді цей процес відбувається без участі відповідача”, – пояснюють в УГКЦ.

Коли справа доходить до трибуналу, спочатку збирається вся необхідна інформація: з позивачем, відповідачем та їхніми свідками відбувається приватна розмова, під час якої присутній аудитор, нотар трибуналу, а також може бути присутній суддя, якщо виникає така необхідність. Аудитор – це особа, яка збирає інформацію та ставить запитання, що цікавлять суд. Нема загального засідання. За рішенням голови колегії суддів можливе перехресне слухання, коли позивач та відповідач в присутності один одного дають відповіді на спірні питання. Але таке трапляється вкрай рідко.

Бувають складні випадки, коли особі важко скласти позовну скаргу чи сформувати думку. Тому церковний суд надає допомогу – адвоката. Але йдеться не про цивільного адвоката, а про церковного. Його має затвердити вища церковна влада.

Розлучення можна отримати двічі

У Православній церкві України таки вживають термін «розлучення». Для цього є спеціальний церковний суд, а сам процес триває до 10 днів. Як пояснює секретар Івано-Франківсько-Галицької єпархії ПЦУ отець Іван Лапка, щоб людина могла отримати церковне розлучення, вона не повинна на той момент перебувати у державному шлюбі.

“Також потрібен паспорт, прохання про розірвання шлюбу, або це ще можна назвати пояснювальною запискою, у якій людина вказує причини розлучення. Також може бути свідчення духівника з парафії, який добре знає подружжя. Раніше ще вимагали свідків, але тепер вже довіряємо людям”, – зазначає отець.

Тоді засідає церковний суд, розглядає документи і визнає шлюб недійсним. Так само, як і у Греко-католицькій церкві, у Православній підстав для розлучення є чимало.

“Першою підставою є подружня зрада: хтось у парі не пробачає партнеру зради, і це призводить до розлучення. Є випадки, коли, скажімо, чоловік поїхав за кордон і не дається чути багато років. Жінка сама виховує дітей. Тоді жінка може подати на розлучення і вказати таку причину. Такі випадки були”, – пригадує священник.

Траплялося, що, як кажуть, люди не зійшлися характерами, тобто пара не може порозумітися у шлюбі. І це також буде підставою для розірвання шлюбу.

Цікаво, що у Православній церкві розлучення можливе двічі.

“Церква може два рази дати розлучення одній людині. У такому випадку, згідно з церковним уставом, шлюб дається другим чином”, – пояснює Іван Лапка.

Священник зауважує, що останніми роками люди все більше звертаються за церковним розлученням і церква йде назустріч своїм вірянам, адже у кожного своя життєва ситуація.

“Є люди, які розлучилися і хотіли б зустріти ще раз свою «половинку», а вона ніяк не трапляється. Вони хочуть забути минуле життя, порвати з ним. І це розлучення є для них одним із таких кроків, – говорить Іван Лапка. – Пригадую, як якось прийшла жінка і каже, що вже 5 років, як розлучилася з першим чоловіком, і за цей час нікого іншого так і не зустріла. Тому просто хоче розірвати шлюб, щоб почати життя заново. Мовляв, не може ні з ким бути, бо світський суд розлучив, але вона ще перебуває у церковному єднанні, і це її гнітить”.

Коли розлучення гріх

Володимир Григорів, секретар Української Церкви християн віри Євангельської (ЦХВЄ), розповідає, що у їхній церкві розлучення — остання, крайня стадія невирішеного подружнього конфлікту. Воно вважається гріхом і можливе тільки у двох випадках.

“В основі нашого віровчення лежить максимальне виконання настанов Нового Завіту. Суть у тому, що розлучення – це гріх. І гріхом воно не є тільки у тому випадку, якщо був перелюб (зрада). Тоді партнер має право розлучитися”, – пояснює Володимир Григорів.

Апостол Павло, каже Григорів, рекомендував не спішити, і якщо є сила пробачити, то можна залишитися жити у шлюбі, якщо інша сторона не проти. Шлюб – це Божа установка, він благословляється Богом. Що Бог з’єднав, те людина нехай не роз’єднує.

“Однак якщо інша сторона проти (у випадку, коли одна сторона – представник нашої Церкви, а інша – ні) і є ініціатором розлучення, то її не можна змушувати. Тоді віруючий має право дати згоду і відпустити свого партнера”, – додає секретар ЦХВЄ.

Володимир Григорів зазначає, що у їхній спільноті в Україні, згідно зі статистикою, найменший відсоток розлучень: на 10 тисяч шлюбів тільки 2-3 розлучення. Але такі цифри, за його словами, зумовлені не тільки тим, що у церкві розлучення заборонені, але й є наслідком того, що передбачені покарання, а ще духівники спільноти ведуть активну роз’яснювальну роботу з подружніми парами.

“Подружнє життя — це постійна робота і одна із тем, яка під постійним наглядом служителів церкви. Офіційне вчення і настанови на всіх рівнях спрямовані на те, щоб добре подумати, коли хочеш створювати сім’ю, бо це рішення одне на все життя. У нас багато навчань, – говорить чоловік. – Звичайно, причини для розлучень також бувають різними: і фінансовими, і психологічними. Але це все можна подолати, якщо звертатися до того, хто благословляв цей шлюб. Чим ми ближче будемо до Бога, тим ми ближче будемо один до одного”.

Відтак у Церкві християн віри Євангельської розлучення заборонене, за винятком зради одного із подружжя, або коли інша, невіруюча, сторона не бажає продовжувати спільне життя. З інших причин розлучення є гріхом, за який відлучають від церкви.

Вимога часу

Кандидат філософських наук, завідувач кафедри богослов’я та суспільствознавчих дисциплін Університету Короля Данила Олег Савчук пояснює, що питання церковного розлучення має чітко конфесійне забарвлення і кожна церква по-різному трактує це поняття. Відтак і сама процедура відрізняється.

“Православні говорять про розлучення, посилаючись на Мойсеєвий розвідний лист, який він давав у крайніх випадках. І, виходячи з абсолютно людських позицій, це набагато чесніше, – каже науковець. – Католики і греко-католики, посилаючись на новозавітні слова Христа, у яких йдеться, що те, “що Бог з’єднав — людина нехай не роз’єднає”, говорять, що Таїнство шлюбу — нерозривне. Але вони займаються схоластичною казуїстикою по факту. Католицьке канонічне право стверджує, що як такого розлучення не відбувається. Натомість визнається таким, що не мало місця, таїнство шлюбу, укладене раніше. Тобто тайна не була уділена належним чином через певні причини”.

Науковець пояснює, що для католиків важлива новозавітна перспектива і слова Христа, у яких, зокрема, Ісус говорить про подружжя і важливість його нерозривності. Мовляв, новозавітна людина повинна бути іншою, і потреби у розвідному листі, про який говорять у Православній церкві, не мало б бути.

“Але треба розуміти, що Христос говорить імперативами. Це ж не означає, що у житті не буває напівтонів. І тут Католицька церква вступає у дуже серйозну етичну дихотомію: з одного боку, ніби і добре було б до кінця слідувати заповіту Христа і опиратися саме на новозавітні тексти, а не на старозавітні, як це роблять у Православній церкві. Але з іншого боку, у багатьох людей, які отримують це церковне визнання таїнства недійсним, виникає враження не зовсім чесної і відкритої процедури”, – говорить Олег Савчук.

Зокрема, мова про свідчення свідків, пояснювальні записки, які часто пишуть на замовлення і в них описують доволі дивні речі.

Та богослов додає, що зараз будь-яка церква, попри свою консервативність, таки змушена реагувати на виклики часу.

“Церква не може не зважати на потреби великої кількості вірян. У силу різних обставин, скажімо, жінка не може продовжувати спільне життя з чоловіком і відбувається розлучення. Але для жінки, котра, як правило, є більш релігійною, участь у церковних таїнствах є важливою. Саме тому для неї і важливе це уневажнення шлюбу. А є такі, що хочуть ще друге вінчання, коли знайшли іншу половинку”, – пояснює Олег Савчук. Тому тут він наводить як приклад поняття “сепарації”, яке поки що мало поширене у греко-католицькій церкві, але яке б було чеснішим у стосунку до людей і до процесу дотримання церковних канонів.

“Це поняття життя окремо, але без можливості повторного вінчання. Тобто коли життя у подружжі вже неможливе, жінка або чоловік пишуть прохання на ім’я правлячого архієпископа з поясненнями своєї ситуації, у якому просять мати змогу не виконувати свого подружнього обов’язку, але брати участь у церковних таїнствах. Та поки що це не всіх влаштовує, бо не дає змоги ще одного шлюбу”, – додає Савчук.

Марія ЛУТЧИН