Довго думати, як провести вихідні, цього разу не довелося. Протягом минулого тижня ми з сином інтенсивно обговорювали твір, який у його класі невдовзі повинен увінчатися контрольним тестом з німецької мови: «Суддя і його кат» Фрідріха Дюренмата. Отож В. запропонував поїхати до музею письменника на Невшательському озері.

У невеликій Швейцарії напрочуд багато великих, маєстатичних, кришталево чистих озер, і Невшательське – одне з них. Найвідоміше місто на його березі – Невшатель, німецькою Ноєнбурґ, – притулилося на схилі Юрських гір, гряда яких обрамлює місцевість. У Невшателі, в будинку під лісом на схилі пагорба, Дюренмат прожив майже сорок років, до кінця життя, що обірвалося 1990 року.

І ось минула десята ранку, сонце обіцяло бути щедрим, серед вологих полів ми наближалися до Невшателя. Над ними піднімалися клубки пари, довкола рясно буяла вологолюбна рослинність, над полями кружляли мартини. Усе виказувало близькість великих водойм.

Ноєнбурґ  – університетське місто, невелике, але елеґантне й ориґінальне.  Тут мешкають майже сто сімдесят тисяч людей, і для переважної більшості з них рідною мовою є французька. Однак франкофонне середовище не збило з пантелику німецькомовного Дюренмата. Тут він написав твори, які перетнули кордони і німецькомовного, і франкомовного світів. Найкраще я пам’ятала «Візит старої дами», бо радянський фільм за цією п’єсою Дюренмата належав колись до моїх улюблених.

П’ятнадцять років тому довкола дому письменника, звідки до міста треба спускатися схилом десь зо чверть години, збудували модерний музейний центр з виставковими залами, актовим залом для  різноманітних зустрічей, з величезною терасою, звідки відкривається розкішний вид на озеро. Ані дівчина, яка продає квитки, ані молодий колоритний бармен з чорним кучерявим волоссям, зібраним в пучок, німецькою не говорять. Але мовні бар’єри нам не страшні, В. їх невимушено долає. П’ємо каву на терасі, купуємо «Фізиків» Дюренмата і йдемо розглядати експозицію.

Постійна, безпосередньо пов’язана зі спадщиною письменника, виставка музею розташувалася на двох верхніх поверхах модерної споруди, а в нижній залі організовуються змінні виставки. Як і більшість західних музеїв такого типу, Центр Дюренмата в постійній своїй експозиції пропонує не лише фотографії, але й аудіо- та відеозаписи автора, його малюнки, інтерв’ю, промови, які він виголошував з різних нагод. Одягнувши навушники, усе це можна слухати й дивитися, було б бажання. Але відвідувачів у музеї негусто – крім нас, ще троє-четверо людей.

Чітко подані віхи життя, найзначніші твори, найголовніші зацікавлення, кілька найвагоміших цитат, великим шрифтом написаних прямо на стіні, – і вуаля, як кажуть тут, – через півгодини ми вже знаємо, що в юності, яку Фрідріх Дюренмат провів у Берні, він вагався між майбутнім художника і письменника, що, починаючи від 50-х років, активно співпрацював зі швейцарськими театрами,  глибоко цікавився астрономією й фізикою, загалом науковими відкриттями свого часу, а також психологічними механізмами корумпування людей, реагував своїми творами на політичну ситуацію у світі, турбувався через недостатньо усвідомлене поводження людини з атомною енергією, любив криміналістику й чорний гумор, не мав щодо людської природи жодних ілюзій, хворів на цукровий діабет і, мабуть, через гайморит мав утруднене дихання.

З думкою про тест з німецької попередньо ми виписали населені пункти, в яких відбувається дія у детективі Дюренмата, що вийшов друком 1950 року. Найчастіше там згадувалися села Ламбуен і Тван, що мусили бути десь поблизу. Твір починається з того, що одного вечора пізньої осені на схилі між цими двома селами дільничний інспектор села Тван знаходить тіло молодого поліцейського з Берна. Той сидить у власному авто з простреленою головою. Місцина тиха й мирна, подібне тут ніколи не трапляється, тому напруга читача наростає. Розслідування вбивства доручають уже не молодому колезі вбитого, комісарові Берлаху. Згодом виринає зловісний G., який мешкає у віллі за високим парканом в Ламбуені – глухому й віддаленому селі, що лежить на юрському плато. Там таємно збирається товариство, яке під чужим іменем відвідував і вбитий поліцейський…

Ось туди ми й прямуємо, дорогою, якою їздив комісар Берлах. Щоправда, дороги ми добре не знаємо, тому їзда наша не зовсім певна. І ось уже перед підйомом на плато до Ламбуена, у вузькому місці дороги перед нами зупиняється авто, блокуючи нас. Наша подорож набуває явних детективних ознак. В. підходить до сірого «Сітроена». На щастя, не йшлося про тіло з простреленою головою, натомість за кермом сиділа геть розгублена дама далеко за вісімдесят, намагаючись завести заглухле авто. В. теж безрезультатно намагається допомогти їй зрушити машину з місця. Позаду нас утворюється ряд з автівок, нам сигналять, мабуть, гадаючи, що це ми бабусю стукнули. Утрьох ми штовхаємо бабусине авто на узбіччя. На задньому сидінні у неї сидить товстий старий пекінес, явно занепокоєний ситуацією.

Французькою бабуся розповідає нам, що у неї з собою немає ані грошей, ані документів, ані телефона. Її чоловік помер, а з сином вона посварилася.  Отож її порятунок виявляється нашою справою. Точніше, справою В., бо ми з сином у франкомовному світі поки що годимося тільки на те, щоб допомогти підштовхнути авто. В. телефонує в службу евакуації, вони приїдуть через півгодини, ми чекаємо. Перед нами вказівник на Ламбуен, але комісар Берлах зі своїми проблемами відступає на задній план. Тест з німецької мови теж. Наша реальність пародіює детектив Дюренмата, зрештою, добре, що не відтворює його буквально…

Усе закінчується добре, але в Ламбуені ми вже не шукаємо таємничої вілли. Униз спускаємося дорогою до Твана, тією самою, детективною. Тван – мальовниче село з винними терасами на схилах крутого юрського пагорба. Більша його частина тулиться унизу, на вузькому березі вже іншого, Більського озера. Бо зовсім поруч з найбільшим Невшательським лежать ще два озера: Більське й Муртенське. Місто Біль, розташоване трохи далі, на березі однойменної водойми, північніше від Ноєнбурга, в пересічного швейцарця асоціюється не з тим,  з чим може асоціюватися у носія української мови, тобто не з болем. У сприйнятті швейцарців воно пов’язане з часом, а точніше, з найвідомішими у світі годинникарськими підприємствами, як, наприклад, «Rolex». Біль – двомовне місто, але німецька тут вже здає свої позиції.

Увечері дорогою додому нас супроводжує веселка.

 

Галина ПЕТРОСАНЯК