Режисер: Денис Ганзель

У вампірів є щось привабливе, правда? Інакше про них не знімали б стільки фільмів. Мрія про вічне життя і романтика нічних вулиць хвилюють людські уми вже більше ста років, змушуючи режисерів знову і знову звертатися до теми нічних мисливців за чужою кров’ю. І до біса їх сувору дієту, алергію на сонце та інші рядки дрібним шрифтом в контракті про безсмертя – людям, як і раніше, подобається дивитися такі фільми.

«Смак ночі» – дуже приємний сюрприз від вампірського жанру. На тлі сопливих дівчачих вамп-виробів останніх років цей фільм виглядає справжнім одкровенням. Кров завжди була проблемою для вампірських фільмів. Якщо бризкати цією субстанцією занадто часто, то можна скотитися у відвертий треш і безглузде мочилово, а якщо її взагалі не показувати, то виглядає якось безглуздо – кіно все-таки про вампірів. «Смак ночі» на самому початку оголошує свій курс на безкомпромісність: порожній салон літака, що нагадує скоріше бійню перед дезінфекцією, введе любителів романтичних сопель у справжній шок. Далі крові буде ще більше, причому зображеної вельми реалістично.

Тут же, на початку, виявляються ще два приємні сюрпризи – непогана акторська гра і приємне візуальне рішення, що не виключає спецефектів. Насправді «Смак ночі» з тієї категорії фільмів, на які дуже приємно писати рецензії: хочеться розповісти практично про кожний аспект картини, адже є про що розповідати. Але я спробую викласти все коротко. «Смак ночі» – фільм деталей, в яких і криються дві тонни задоволення. Скрупульозно прописані персонажі, осмислені діалоги і сюжет, що радує суворою логічністю.

Правда, ніяких особливих одкровень або неймовірних ідей в цю історію не вкладено, зате сама фабула дуже цікава, яскраво і динамічно розгорнута. В середині фільму стає реально цікаво, що буде далі. Ключ успіху я бачу в персонажах. Ніякого картону, тільки натуральні матеріали: у кожного героя своя історія, свій спосіб мислення і своя манера ходити та розмовляти. Дівчата-вампірки розкриваються поступово, і за ними відчувається… минуле. Хороша інфантильна рейверка Нора, яка одягається, наче божевільна тусовщиця, і на кожному кроці ловить кайф від свого вампірського існування – вона ще не пересичена вічністю.

На противагу їй, відморожена Луїза розміняла вже не одну сотню років і втратила майже всі емоції. І з її вигляду це дійсно видно – плин віків прочитується у неї в очах. Взагалі, акторська гра дуже сподобалась. Що й казати, якщо навіть епізодичні персонажі, що з’являються у кадрі буквально на хвилину, тішать своєю природністю. Таке нині рідко побачиш. Ніхто не тупить. Ніхто не дратує. Все на своїх місцях. Діалоги слухаються, як пісня, навіть в дубляжі. Повторюся, про «Смак ночі» можна розповідати і розповідати. Тут чудові декорації, прекрасний дизайн усього без винятку. Костюми героїнь ретельно продумані, щоб підкреслювати їх рідну епоху. Саундтрек працює на стиль. А рідкісні візуальні ефекти дивно припадають до місця.

Ну, а недоліки?

Чесно, не знаю. Так, фільм ніби й не шедевр всіх часів і народів, але що конкретно не дозволяє йому отримати цей статус, я не знаю. Не можу назвати ніяких вагомих мінусів – це було б нечесно відносно прекрасно виконаної роботи всієї знімальної групи. Только в арго казино вы найдете огромный выбор игровых автоматов и слотов.

Що ж я хотів би сказати насамкінець?

«Смак ночі» не хапає зірок з неба, проте всі свої можливості реалізує настільки грамотно, що дивитися його – одне задоволення. Можливо, я упереджений і суб’єктивний, проте коли фільм перевершує очікування в кілька разів, це чогось та й варте.

Список добрих – чудових! – вампірських фільмів однозначно поповнений.

ФЕЛІНСЬКИЙ