Софія Дубчак. 21 рік. Була в міжнародній організації AIESEC. Жила і викладала англійську в Малайзії. Працювала ріелтором. Організовувала бізнес-тренінги для Future Academy. Більше року тому почала перший бізнес – магазин одягу від українських брендів. Потім трансформувала його у магазин натурального одягу. Зараз призупинила весь процес, бо поміняла своє бачення цієї галузі ще в інший бік. Працює редактором журналу Stylink, є організатором «Квадрату Курбаса» і незалежним організатором івентів зі змістом. Основні напрямки роботи: організація корисних заходів, популяризація українських виробників, пропаганда, якщо так можна казати, свідомої моди (проти перевиробництва товарів текстильної промисловості, експлуатації людської праці у цій галузі і неекологічного споживання товарів).
– «Квадрат Курбаса» – досить унікальний проект-пропозиція для Франківська. Як стрелило таке в голову, звідки ідея, є аналоги?
Ідея виникла в ГОСТ-бару. В кооперації з іншими закладами вони створили те, що зараз ми називаємо святом однієї вулиці. Але, по правді, то свято цілого Франківська, а може, навіть і більше. «Квадрат» у своїй первинній формі не мав аналогів (а може, мав, але ніхто про це не знав). Це, скоріше, була та унікальна Франківська креативність та винахідливість до створення чогось свідомого, прекрасного і важливого.
– Розкажи детальніше про сам механізм, учасників проекту, який їх вклад, що їм з того?
Дуже не люблю слово «унікальний», тому назву «Квадрат» неповторним. Він такий не лише для відвідувачів, а й для учасників. Тут головне вдало закрутити колесо і показати кожному його вигоду. Гості кайфують від нестандартного і стандартного мистецтва, за яке не треба платити. Заклади приймають гостей і мають з того неабияку вигоду. А учасники – то є митці, які кохаються у своїй справі, які вважають її гідною для привселюдного показу, які не шкодують своєї творчості і не ховають її за кулісами суспільного життя. Ми розуміємо, що кожна праця має бути оцінена, тому максимально сприяємо комфорту всіх творчих особистостей, які до нас приходять. Покриваємо деякі витрати, пригощаємо гастрономією. Та найбільше роблять люди, які всіма можливими способами висловлюють свій захват. Ось такий обмін виходить. У кінцевому результаті всі щасливі, а то – наша мета!
– А жителі вулички, яка реакція? Не пробували їх привернути до проекту, скажімо, участю в «Квадраті» своїми смаколиками чи ще якось?
З жителями вулиці по-різному виходить. Є незадоволені шумом у недільний вечір, є ті, що виходять з будинків чи сидять на балконах і насолоджуються атмосферою разом з усіма. Насправді ми з розумінням ставимося до прохань/пропозицій/претензій місцевих жителів і завжди стараємося вирішити все мирно. Наразі маємо всі дозволи від влади, завершуємо за графіком – до 22.00 у нас вже чисто. А щодо співпраці, кооперуємося з творчими людьми, які живуть на вулиці, але то, скоріше, разово, а не на довготривалій основі.
– Як реагує влада, адже це великий іміджевий плюс місту?
Чесно, я не чула жодних відгуків від влади. Можливо, минулого року вони були, та я прийшла на «Квадрат» лише цієї весни. Ми робимо Франківськ містом щасливих людей, і то найважливіше.
– Чи в Україні є подібні проекти?
Я впевнена, що є. Тут я говорю не про форму, а про зміст. Мистецькі простори завжди були, але рідко виносилися на «сиру» публіку. Зараз чи то люди більш схильні сприймати нове, чи творчі особистості стали більш відкриті – одним словом, і одні, і другі прагнуть почути, побачити один одного, розказати про щось важливе. І такі локації, як «Квадрат» є місцем обміну думками, почуттями чи ідеями. Я дуже радітиму, якщо їх стане більше, навіть у Франківську.
– Розкажи, яким буде «Курбас» цього літа.
Тут знову буде про зміст. Коли я прийшла на проект, то, перш за все, збирала фідбек про минуле літо. Ми вдосконалили багато технічних деталей. А ще почали розмовляти на тему користі «Квадрату». Хотіли, аби мистецтво було ще більш змістовним, а кожен вечір, окрім розваг, мав глибокий сенс. Виникла ідея популяризувати українських виробників, розповідати про стартапи, залучати якісних партнерів. Тому зараз набагато прискіпливіше обираємо учасників, торкаємося соціальної складової через різні види мистецтва, організовуємо міні-лекції, створюємо якісний і корисний час для дітей (пропонуємо творчі та інтелектуальні розваги, влаштовуємо майстер-класи). Бо «Квадрат» – це про мистецтво, яке навчає, яке комфортне і завжди цікаве.
– Що дав перший досвід? Що ви не врахували в менталітеті франківчан, наприклад?
З цим трохи складно. Я не була з «Квадратом» від моменту його заснування. Але, опираючись на розповіді минулорічних відвідувачів та учасників, ми багато змінили. Франківськ – місто великих сімейних цінностей, тому цього року ми багато уваги приділяємо відпочинку та розвитку дітей. Для свідомих жителів міста мистецькі речі стають частиною життя, тому ми працюємо над якістю нашого контенту, щоб не розчарувати людей.
– Для чого ти за це взялась? Чистий ідеалізм чи все-таки є якийсь далекий розрахунок, який саме?
Я вірю, що немає нічого абсолютного. В цьому випадку теж. Я обожнюю процес. Кінцевий результат дуже важливий. Але бачити, як створюється щось нове – то щастя для мене. Основна мета моєї роботи у проекті точно не фінансова. Це відверта насолода – організовувати заходи, що міняють мислення людей, несуть якусь цінність і посил.
Тепер про розрахунок. Такі простори, як «Квадрат», знайомлять людей з мистецтвом, з альтернативними поглядами на світ, з новими українськими проектами. Як індивідуальна особистість я маю мільйон ідей, що потребують готової публіки. Окрім того, це шанс вдалих і корисних знайомств. І ще один мій розрахунок – то свідомі люди, в оточенні яких набагато простіше і цікавіше жити. Рада, що «Квадрат» формує саме таку спільноту, а місто це приймає.
– Наскільки, на твою думку, арт-активізм активний у місті? Могла би якісь приклади навести того, що ти вважаєш важливим і цікавим?
Арт-активізм як поодиноке вираження протесту, скоріш за все, не мав би такої підтримки у місцевих жителів. Тому і потрібні такі простори, як «Квадрат», фестивалі, як «Порто Франко», де вдало згруповані арт-активісти можуть трансформувати свою думку до чогось глобального і цінного та вдало подати це публіці.
– А як би ти окреслила арт-ситуацію в місті взагалі? Чи не було ідеї зробити декілька таких «Квадратів»?
Особливість Франківська у його різноманітності. Немає сенсу у двох однакових «Квадратах», але є місце технологіям, модернізації чи духовним практикам. Наше місто дуже відкрите в цьому плані. Я за те, аби створювати нове, а не копіювати вже відоме. У нас є дві сторони: з одного боку, десятки заходів, присвячених успіху, не дуже цікаві музеї і «митці», що асимілюються і штампують популярне, з іншого – фестивалі, креативні простори, технологічні новинки і ще мільйон можливостей для самовираження. Кожен обирає свій шлях і тим самим задає напрям розвитку міста.
– Ти займаєшся організацією івентів, які називаєш івентами зі змістом. Розкажи детальніше, що це означає і які івенти ти вважаєш вдалими.
Насправді стільки речей потрібно спробувати, перш ніж дійти до істини. Зміст важливіший за форму, та навіть зміст не завжди є ознакою цінності. Це стосується всіх сфер життя, і роботи теж. «Квадрат» – то яскравий приклад вдалого івенту. Ми робимо свято для відвідувачів, але моя особиста мотивація участі у цьому проекті ґрунтується на його учасниках. Бути почутим і чути відгук на свою творчість – ось що я намагаюся дати людям, які співпрацюють з нами. І я вбачаю велику цінність у тому, що додаю впевненості чи допомагаю вкотре пересвідчитися у власному таланті. Бо тільки з таким відчуттям можна творити мистецтво. А мистецтво – то культура. А культура – то рівень розвитку нації.
– Насамкінець. Наскільки, на твою думку, Франківськ відкритий до найрадикальніших арт-івентів, що є цьому доказом і чим ти плануєш здивувати? Так би мовити, стандартне питання: «ваші творчі плани»?
Вважаю Франківськ одним з найбільш ліберальних міст у питанні творчого потенціалу. Наша культурна освіченість зростає з року в рік. І підґрунтям для того є такі фестивалі, як «Порто Франко» чи «Квадрат Курбаса». Хоча завжди є публіка, яка сприймає і не сприймає різні прояви мистецтва. То нормально, бо то є демократичне суспільство.
Щодо радикалізму, важливіше говорити про відбиток, який подія залишить у свідомості людей і до чого їх надихне. Бо шоу люблять усі: хтось обговорює, хтось насолоджується чи критикує – головне, що із захватом. Тому я за всі форми вияву мистецтва, що несе за собою щось більше, аніж короткотривале захоплення.
Особисто я завжди була прихильником яскравих перфомансів, починаючи від фотозйомок і завершуючи публічними виступами. Та мені здається, дивувати мають митці, а я, скоріш за все, організатор. Тримаю в голові з десяток творчих задумів, та поки що не ризикую їх оголошувати. Бо якби попросили розповісти детально, то я б замовкла на 30-ій секунді. Потрібно довести все до правильної кондиції, аби подати суспільству.
Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ