Свою роботу вона порівнює з хірургією. Художник-реставратор ікон і поліхромної дерев’яної скульптури Соломія Сташків-Олійник уже сім років працює в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. За цей час відреставрувала більше трьох десятків експонатів, але роботи ще непочатий край, адже загалом у музеї налічується аж 120 тисяч одиниць.

Соломія працює пліч-о-пліч із Валерієм Твердохлібом – завідувачем відділу реставрації та ініціатором проекту «Врятуймо скарби разом!», що покликаний відновити скарби сакрального мистецтва. Зустріч із Валерієм дівчина вважає Божим промислом, адже він допоміг остаточно зрозуміти – реставрація є її покликанням.

«Працювати у цій сфері надзвичайно цікаво, – розповідає Соломія. – Адже йдеться про симбіоз наук: хімії (перед початком кожної реставрації треба зробити аналіз ґрунту, фарбового шару, лакового покриття), біології (визначити характер пошкоджень твору мікроорганізмами), образотворчого мистецтва (доповнити втрати живописного зображення чи поліхромного розпису), мистецтвознавства».

Цікаво, що на Прикарпатті є лише п’ять фахових реставраторів, з яких троє – в Івано-Франківську, двоє – в Коломиї. Річ у тім, що опанувати цю науку є дуже кропіткою працею. Найперше, студенти неохоче обирають спеціальність реставратора, адже потім на Прикарпатті цим умінням багато не заробиш. До прикладу, у Львові в Національному музеї ім. А. Шептицького працює три десятки реставраторів, тоді як у місцевому краєзнавчому музеї, де експонатів значно більше, передбачені лише два робочі місця.

Окрім цього, процес реставрування є вкрай складним і залежить від характеру пошкоджень. Іноді реставрація однієї пам’ятки може займати більше року. До речі, під час роботи реставратори використовують ті ж інструменти, що й хірурги: скальпель, пінцет, а укріплення фарбового шару проводять за допомогою шприца. Найвідповідальнішою ділянкою в реставрації ікон є лик і руки святих. За них, як правило, беруться в останню чергу.

Реставрування ікон зрештою надихнуло Соломію, і вона спробувала себе в іконописі, причому пише ікони у візантійському стилі за технологією, яка впродовж багатьох століть використовувалась іконописцями. На Прикарпатті іконопис такої подачі та стилю є доволі самобутнім і поодиноким. Наставником дівчини виступає батько, який уже намалював не одну ікону для багатьох храмів світу. В арсеналі франківчанки поки що тільки чотири ікони. Одну з них вона писала на замовлення для церкви у чеському місті.

Перед тим, як взятися за іконопис, Соломія завжди молиться і намагається позбутися негативних думок. Лише в такому настрої можна відтворювати Господній образ.

Наталя МОСТОВА