Соня Сотник — українська радіоведуча, співачка, конферансьє, «жінка №1 українського радіо», відома як ведуча ранкового шоу «Камтугеза» на «Radio ROKS» разом з Сергієм Кузіним та Ксенією Владіною. Стаж її роботи на ниві комерційного радіо та довкола неї сягнув двох десятків років. Протягом цього часу вона була діджеєм, менеджером на радіостанціях та в шоу-бізнесі, тренером курсів «Інтерньюз–Україна».

Свого часу Соня Сотник, екс-виконавчий продюсер гурту «ТіК» і директор гурту «Ляпіс Трубецкой» в Україні, дала сольний концерт «Сонник №1». А у вересні 2013 року видала перший власний альбом «Боже, храни Королеву!», до якого ввійшли як вже відомі хіти співачки, такі як «Гинеколог Наташа», «5-й размер», «Василий», «Singl Malt», «Не плач», так і нові пісні. На головну пісню альбому «Боже, храни Королеву!» було відзнято відеокліп, участь в зйомках якого взяли подруги та численні фанатки творчості Соні. Разом з альбомом співачка видала аудіовиставу «Добрая душа».

– Шоу «Камтугеза» на «Radio ROKS», яке ведеш ти разом з Сергієм Кузіним, є ранковим. Що заставляє кожного ранку вставати о п’ятій – гроші, любов до професії чи бажання бачити великого бородатого позитивного хлопа навпроти?

Ну, точно не гроші. Я інколи підробляю лекціями. У мене є така жартівлива тема «10 причин прокинутися о 5-ій ранку і бути щасливим». Ніякі гроші світу не заставлять тебе прокидатися, якщо ти сова. Це радше комплекс чинників: любов до справи, відповідальність перед слухачем і жага життя. Ми ж з тим бороданем старіємо і хочемо пожити трошки більше. А, головне, цей кайф від музики, яку крутить твоя станція. І тут вже наступає щастя, але на радіо за щастя треба платити раннім прокиданням. Прайм-тайм – сувора штука.

– Ти є однією з найпопулярніших радійних діджеїв в країні, в той же час радійних ведучих, які були би реально культовими, вкрай мало. У чому проблема – відсутність мізків чи формат?

Культових не може бути багато, тому вони і культові. З цього приводу теж можна читати лекцію, але тут найбільше впливає фактор економічний. На радіо, і ти це прекрасно знаєш, невеликі зарплати, а роботи багато. Не всі амбітні і талановиті люди готові роками працювати на результат. Телебачення робить тебе відомим за декілька місяців просто тому, що твоя мармиза світилася сезон у ящику. На радіо ти свою професійність доводиш щодня, тебе помічають в тєліку, пропонують  гідну зарплату, і ти свідомо обираєш славу та гроші. Половина нашого телевізійного простору – це радійники.

Я пригадую початок 90-х минулого століття, коли всі, хто працював на радіо, були зірками. Ринок почав диктувати нові умови, хтось не витримував, хтось ставав управлінцем, а хтось, як ми з Кузіним, працюємо донині. І от на 20-му році роботи на радіо стали більш-менш впізнаваними. Середній вік американських радійних зірок – за 45. Тільки в Штатах ринок комерційних станцій існує 70 років, а у нас – 20. Так що ми в тренді. До речі, на локальних радіостанціях зірок і культових ведучих набагато більше.

– Чи впізнають тебе на вулиці саме за голосом?

Ні. Тембр голосу у побутовому житті дещо інший. Ну, і спокійно спілкуюся, це ж не шоу. Я спокійно виношу сміття в трєніках і пересуваюся на метро. Одного разу впізнали в ліфті і відразу запитали, чому ми так мало граємо «Depeche Mode».

– Тебе не змучує спілкування зі слухачами в ефірі? Вони для тебе хто?

Навпаки, нам пощастило з аудиторією. Загалом люди, які віддали перевагу рок-н-ролу, мають почуття гумору, а це означає, що інтелектуальний багаж в них солідний. Плюс вони живуть за тими ж принципами, що і ми. У нас взагалі унікальна ситуація. Наші слухачі перезнайомилися в реальному житті, влаштовують самі собі якісь хепеннінги, тусують, їздять разом на концерти улюблених команд. А скільки дітей народилося за час шоу, це взагалі не перерахувати. Дехто з них стали нашими друзями у приватному житті. І мені в тисячний раз цікаво спілкуватися з одним і тим самим персонажем. Ми знаємо все про його життя, і вся наша аудиторія знає про його життя. І він вже стає частиною команди. От, наприклад, у нас є Вероніка Пацко, яка із слухачки стала повноцінним членом команди і готує одну з рубрик шоу.

– Зараз в медіа активно обговорюють дві протилежні позиції стосовно квот на українськомовну музику на FM-станціях. Яка твоя думка з цього приводу?

Якщо ти читав закон, який пропонують радійникам зараз, то, напевно, зауважив, що, наприклад, інструментальна музика не потрапляє у квоту (там тільки враховується «пісня українською мовою», виконана громадянами України і написана вітчизняними авторами).

Ось цитата: «В музичних радіопрограмах і радіопередачах твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50 відсотків загального щодобового обсягу мовлення, а частка пісень (словесно-музичний твір) державною мовою має становити не менше 75 відсотків від загального обсягу пісень українських авторів чи виконавців. Радіоорганізації мають забезпечувати дотримання такого співвідношення рівномірно протягом всього ефірного часу».

А це не дуже грамотно стосовно вузькоформатних станцій, танцювальних станцій і станцій, які грають лаундж чи релакс. Ну, не багато там музики, в якій є слова.

Простий приклад. Станція, де я працюю, «Radіo ROKS» створювалася як станція для чоловіків, які люблять класичну західну рок-музику 70-80-х. Квоту в 50% національного продукту ми успішно долали за допомогою українських гуртів, які грають класичний хард і співають англійською, метрів українського року і молодих та класних нових українських музикантів. Слава Богу, мова рок-музики в нашій країні у своїй масі не є мовою окупанта. Після введення нової квоти для музикантів, які співають рок англійською, настануть скрутні часи. Їм залишиться 12,5%. І тут, щоб не забирати їх з ефіру, нам потрібно позбутися частини західних рок-хітів, нашої основи формату, заради яких нас слухають, – і це просто буде інша радіостанція. І тоді чоловіки, яких ми так довго завойовували, втечуть від нас в інтернет.

За такого закону ніхто не ризикне знову створити джазову станцію, станцію класичної музики, про яку ми давно мріяли, тощо.

Ми за українську музику. Лише просимо ввести у закон уточнення щодо нішевих станцій і різних форматів. Дати час і поступово піднімати частку українськомових пісень. Дати визначення інструментальній музиці і пісням українькою мовою, які виконані не громадянами України. Описати процедуру моніторингу і покарання. Цей закон виконувати нам, і ми ризикуємо втратами ліцензій за будь-яку провину. Наприклад, чиновник порахує нам не 37,5%, а 37% – і все. Ми перші зацікавлені у появі якомога більшої кількості української музики.

Варто зазначити, що добра половина станцій розрахована на комерційно привабливу дорослу аудиторію, завдяки якій радіо заробляє на рекламі. І жодних дотацій у нас немає. Люди після 30 років фігово сприймають нову музику. Вони звикли слухати те, що вони знають. А, відповідно, це не вирішить проблеми з молодими виконавцями. Ми ризикуємо зацикилитися на обмеженій кількості виконавців, які вже і так знані в Україні, і це зробить різні попсові канали схожими один на одного. Так сталося у Білорусі. Радіо як індустрію просто вбили. Жодного нового попсового музиканта Білорусь нам за останні роки не подарувала. А є розумний досвід квотування у Польщі і Автралії, де враховані особливості форматів.

Тільки квотуванням радіо проблему підтримки української музики вирішити неможливо. Але є розумні пропозиції. Можна зробити преференції для тих, хто ризикує і ставить молодих або грає виключно українську музику. Хотілося би бачити якісь рухи у напрямку вдосконалення законів про авторські права – голі і босі музиканти не отримують авторських, які радіо перераховує щоквартально. Хотілося би бачити, які рухи зробить держава у напрямку підтримки молодих виконавців (конкурси, пільги на оренду залів, фестивалі, студії звукозапису). Питання треба вирішувати мудро і комплексно і не робити ворогів з радійників і артистів.

– Із появою інтернет–радіостанцій наскільки довго втримаються на плаву ефірні FM-станції, як думаєш?

Їх вже багато. Тут питання не до радіостанцій, а до доступності інтернету. В Україні він платний, недешевий і малодоступний. Не думаю, що українці готові витрачати свій мобільний трафік на прослуховування радіо. Нові автомобілі, які розраховані на інтернет-мовлення або супутникове мовлення, українці у масі своїй поки що дозволити собі не можуть. Друга проблема: інтернет-станціям в Україні складно капіталізуватися. Рекламодавці не дуже розуміють що це, а, відповідно, контент буде страждати. Плюс успішні українські радіостанції, передбачаючи ріст цікавості до онлайн-мовлення, створюють окремі «потоки» на своїх сайтах у рамках формату. Наприклад, у нас таких потоків – 10. Ти обираєш те, що тобі подобається (наприклад, хард-рок, новий рок або балади) і формально залишаєшся нашим слухачем. Є навіть окремі канали для «The Beatles», «Scorpions» та «Океану Ельзи».

– Три роки тому ти всіх здивувала і обрадувала своїм сольним альбомом пісень. Як ти прийшла до кар’єри співачки, хтось впливав?

Ні, просто в карти програла. Зробила і зробила. Це фан. Мені було кльово працювати з моїми музикантами (Гурт Йо-Гурт), записуватися у «Гадів». Ну, і ніякої кар’єри я не зробила. Граю, коли хочу, у своє задоволення, для кого хочу. Це скоріш дороге хобі.

– Твоя музика і твої пісні досить сильно відрізняються від масових радійних форматів. Як би ти пояснила цей парадокс: ти професіонал, який знає про радіо все, і водночас ти свідомо не твориш за стандартними кальками?

Так, я ж їх не для радіо робила, а для себе. І мене до сих пір дивує, що їх хтось сприймає. Мені не дуже цікаво крутитися на радіо, мені цікаво обмінюватися досвідом зі своїми музикантами, з акторами, з публікою. І я собі можу дозволити не співати.

– Тексти твоїх пісень шокуюче персональні. Це крик душі? Крик до кого?

Всі пісні написані за реальними подіями, і під час їх створення постраждали всі. Я не можу написати про чужий досвід.  Це скоріше не пісні, а історії про сучасне жіноцтво.

– Ти була виконавчим продюсером груп «ТіК» і «Ляпіс Трубецькой», сама співачка. Скажи, чого в українському шоу-бізнесі більше: бізнесу чи шоу?

Поки у нас не запрацюють закони з авторським правом, ніякого бізнесу не буде. Всі, хто зараз і останні 25 років кидаються в музику, – це, в хорошому сенсі, авантюристи і романтики. І виживають найзавзятіші. Музиканти живуть лише концертами, а майданчиків в Україні, які готові поставити звук і світло, – на пальцях перерахувати. А без звуку і світла хорошого шоу не зробиш. От «ТіК» і «Ляпіси» – хороший приклад того, як треба працювати у сучасних умовах. Грати, грати, грати! Музикантам потрібна сцена і публіка. Інакше вони не зрозуміють, хто вони і для кого. Вкладати в концерти і тури, йти до людей самим, і тоді гарантовано люди прийдуть до тебе. Зараз таким шляхом пішов Притула – гріє своєю енергетикою перші-ліпші будинки культури і не гнівить нікого скаргами про тяжке життя.

– Музиканти, з якими ти співпрацюєш, високого культурного рівня і професійності. Як ви знайшлись, як вони тебе сприймають? Розкажи детальніше про них.

Як все прекрасне в нашому житті – по п’яні. Колись був такий клуб «44» і шалений німець Ерік, який створив цілу барну субкультуру. І там регулярно проходили «п’яні концерти». Гурт виходив на сцену і після кожної пісні випивав 50 грамів. А грали 10 пісень, перша і остання повинні були бути однаковими. І публіка оцінювала звучання. Я була ведучою на цих концертах. Так ми з Гурт Йо-Гуртом стали справжніми друзями, і свій творчий доробок я могла довірити тільки їм.

– Якщо постане радикальний вибір – кар’єра радіоведучої чи кар’єра співачки, що ти вибереш?

А мені його постійно ставлять. Як чуєш, я працюю на радіо.

– Співачка, радіодіджей, менеджер – яких проявів варто ще від тебе очікувати?

Найбільше у житті я люблю займатися тим, що нікому не треба. Насправді, те, що мене вабить найдужче, це аудіовистави. Жанр, який нікому, крім мене, не потрібний і який помер. Дуже кропітка робота і дуже дорога. Але, думаю, тобі буде цікаво послухати нашу останню роботу. Це про Станіславів. Це «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Ми робили її півроку. Євдоким Решетько написав фантастичну музику, адаптувавши її під епоху. Про цю виставу я можу говорити довго. Про щастя і радість розмістити її у безкоштовному доступі в інтернеті. Про баланс між галицькою говіркою і українським правописом, про персонажів, з якими ти зливаєшся, про приємні відгуки поціновувачів цього жанру. Ну, і найголовніше, що ця книжка збирає кошти для поранених бійців. І дякую тобі за допомогу у гуцульській говірці.

– Ти досить часто їздиш в АТО з концертами, вирази свою емоцію від пережитого там трьома словами.

Там ти точно знаєш, заради чого живеш своє нікчемне життя!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ