Дримба – один з найпоширеніших на земній кулі та один з найдавніших музичних інструментів, що на початку ХІХ століття мав «титул» концертового та ще й віртуозного. Існували цілі ансамблі дримбарів, які виконували великі музичні твори.

На думку музикознавців, до Українських Карпат занесли дримбу ще в сиву давнину білі хорвати, адже сучасні серби й хорвати, що живуть на Балканському півострові, здавна користуються таким же інструментом зі схожою назвою – дромбуле. В Україні вона також відома як варган (від діалектного – варґі – уста, рот) або сдримба – на Гуцульщині, орган – на Лемківщині, доромба – на Закарпатті. Загалом, у світі дримба має понад 200 назв.

«Галицький кореспондент» поговорив про таємниці дримби із засновником школи варганної музики Станом Потоку.

– Відчуваю, що у нас, Стане, вийде цікава розмова. Та спочатку розкажи трохи про себе і про те, чим ти займаєшся.

Наразі граю на дримбах, досліджую мiстичнi наспiви, можливості впливу голосу на стани свідомості. Продовжую експериментувати з рiзними етнiчними iнструментами (ней, тилинки, уду). Поєдную вiльний спiв та контактну iмпровiзацiю. Пишу вiршi. Все це поєдную у створеннi перфомансiв. Подорожую автостопом, займаюсь тантричними, суфiйськими практиками.

– Дримба – один із найдавніших інструментів у музичній культурі світу. Що тебе, сучасну людину, привело саме до цих вібрацій?

Ранiше я грав на гiтарi та спiвав пiсень, затискаючи на грифi блатнi акорди. Навіть написав свiй альбом наприкiнцi пʼятого курсу (тодi я ще грав в КВК i вдавав, що вивчаю психологiю). Аж поки в ходi певного магiчного ритуалу я не пережив змiнений стан свiдомостi. Цей досвiд дав можливiсть зазирнути глибше в душу й обрати новий шлях розвитку. Мене потягнуло до корiння духу, i я вiдчув сакральну близькість з дримбою. Вирiшив полишити роботу в сферi event management i пiти в Карпати, вдихнути свiже повiтря чистого розуму. Там купив свою першу дримбу i почав практикувати.

 – А якщо детальніше про магічний ритуал?

Я б не хотів вдаватися в подробиці. Скажу лише, що то було в стилi “Дон Хуан та Кастанеда”.

– Як ти собі пояснюєш близькість саме з дримбою? Наскільки і як тебе змінили практики з нею?

Коли раніше я грав на гiтарi, то не відчував свободи польоту. А ось взяв у руки дримбу, i почалась містерія етно-трансу (звiсно, не одразу, а пiсля певного практикування). Я тренувався грати на дримбi пiд трансову музику, i це почало розвивати музичну iнтуiцiю, технiку дихання i гарне вiдчуття ритму. Для мене цей інструмент став інструментом сили. Кожного разу, коли я практикував (а робив я це щодня по декiлька годин), вiдчував прояснення свідомості i прилив наснаги. Тантричнi практики розширили дiапазон чуттєвостi i дали можливiсть прийняти в собi жiночi та чоловiчi енергії. Суфiзм приніс спокiй i вiру у шлях.

– Ти спілкувався з гуцульськими дримбарями? Якщо так, то як вони тебе прийняли? Що це тобі дало?

Мав нагоду спілкуватися з сином Iвана Ванджурака, купував у нього дримби для своїх учнiв та друзiв. Грали. Він зацiнив – дав знижку. Ще я був у гостях у Михайла Тафiйчука, купував у нього тилинки i дуду. Гарно поговорили, навіть про несподіване – в нього тоді теличка вродила первістка. Трішки поспілкувався з Остапом Костюком (зустрiв його на «Гоголь-фестi»). Шкода, що ми не пограли. Взагалі, відкриті серця одне одного відчувають.

– Стане, як ти думаєш, чому в Україні дримба найбільш поширена серед гуцулів?

Бо там Карпати. А це декілька мільйонів рокiв мiстичних iсторiй, мольфарство i файнi спiванки. Та i в гори з контрабасом не дуже й подерешся. А дримбу взяв у зуби, ще й гриби руками збирати можеш (сміється). Мене якось запрошував один мольфар з Києва на iнiцiацiю. Казав, що багатьох карпатських знає i що Нечай був не останнім. Але тодi я ще, мабуть, був неготовий. Та i, якщо чесно, особистість того мольфара менi не дуже iмпонувала. Тому вирішив з цим не поспiшати.

– Звук дримби будить інфравібрації, які, звісно, належать нижнім світам. Як би ти це прокоментував, наскільки воно є безпечним?

Взагалi, це залежить вiд тону дримби. Є низькі, а є високi. Мольфар має мости до трьох свiтiв. Я думаю, гра на дримбi – це набагато безпечнiше, нiж слухати радіo.

– Про які світи йде мова? Розкажи детальніше.

Згiдно зі знанням предкiв, є три свiти: Нава, Ява і Права. Нава – це нижнiй свiт, груба сила всесвiтнього духу. Ява – це наш свiт (живемо наяву). Права – джерело свiту, дім богiв. Православнi – це тi, хто славить Праву, розширюючи свiтло свiдомостi.

– Ти маєш власну школу варганної музики “Stan Potoku”. Наскільки варган, тобто дримба, стає популярним у містах, зокрема у Києві? Чим власне викликаний інтерес городян до цього праінструменту?

Школа ж є. I так сталося, що вона подорожуюча, бо я за останній рiк змiнив декiлька мicт проживання: Одеса, Київ, Харкiв i зараз Кишинів (Молдова). У школi варганної музики “Stan Potoku” навчання відбувається в процесi iндивiдуальних навчально-медитативних сесiй, тому городянам це цiкаво не просто як освоєння музичного iнструменту, а як практика саморозвитку. Ми працюємо з диханням, концентрацiєю i деконцентрацiєю уваги, вчимося розвивати інтуїцію i вміння бути тут i зараз. Досліджуємо власний музичний мiкрокосмос. А коли учень пройде певний період i почне добре розрізняти деталi створення звуку, вiн зможе побачити, що дримба – це архаїчний синтезатор. Ну, i, до того ж, опановуючи гру на дримбi, учень створює психо-енергетичний зв’язок із вчителем, його харизматичнiстю, чуттєвістю, особливостями музичних пульсацій. У наш час стає важливим мати щось, що нагадує про необхідність духовного розвитку. Таким маячком є для мене дримба – як шана, проспiвана предкам, i наснага, подарована наступним поколінням.

– Дримба є у багатьох культурах світу: і на Півночі, і на Сході… Як ти гадаєш, що об’єднує ці культури, раз є у них, так би мовити, спільний музичний інструмент?

На мою думку, чим глибше у світи цивілізації, тобто ближче до корiння культури, тим більше того, що об’єднує. Так само, як багато культур мають свої пiснi, свої ударнi iнструменти, так i обертоновi дримби не оминули такої долі. Звуки, породжені ними, запрошують душу до самозаглиблення i знаходження того, що завжди є. Менi здається, у минулому цим дійствам приділялась значна увага, й існування обертонових інструментів  є тому дуже явний знак.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ