От і добігає кінця 2015 рік. Як і попередній, він був для прикарпатців непростий. Мали ми і добрі новини, і погані, траплялися і успіхи, і невдачі, відбувалися події і прохідні, і такі, що увійдуть в історію надовго, якщо не назавжди. Та основною нашою цінністю, як завжди, залишатимуться люди, які роблять наші будні неповторними. «Галицький кореспондент» пропонує читачам згадати найосновніші події та найпомітніших людей на Прикарпатті в році, що минає.

Людина

ВИПРОБУВАННЯМ РОКУ для усієї України у 2015 році залишалася війна. Жорстока та несправедлива війна, яку ще називають гібридною, продовжує забирати життя українців і, зокрема, прикарпатців. І незважаючи на титанічні зусилля наших активістів, волонтерів, добровольців та учасників АТО, війна продовжує чорною тінню висіти над країною.

Тож, не відходячи від теми, ЖІНКОЮ РОКУ називаємо бійця добровольчого полку «Азов», івано-франківську журналістку Наталку Коцкович. В АТО вона пішла у грудні минулого року і пробула там на рівні з чоловіками вже рік. Попри те, що на початках в полку до Наталі ставилися з пересторогою (бо не знали, чого від неї чекати), вона таки змогла прижитися в чоловічому колективі і стати його чи не найкращою частинкою. Додому повертатися Наталя поки що не планує. Буде воювати. Зокрема, і на інформаційному фронті, оскільки в «Азові» вона тепер очолює газету «Чорне сонце».

А інший франківський журналіст і блогер Руслан Коцаба спричинився до того, що ми назвали СУДОВОЮ СПРАВОЮ РОКУ. Він у цій війні зайняв протилежну позицію, фактично ставши на бік так званих «ЛНР» та «ДНР». У січні минулого року Коцаба оприлюднив відеоблог, в якому закликав проти мобілізації. Через кілька тижнів під час обшуку в його помешканні знайшли 6 тисяч доларів, 9 тисяч євро та інші речові докази, після чого йому оголосили підозру в державній зраді та перешкоджанні мобілізації. Вже майже рік Коцаба – за ґратами. І виглядає на те, що й наступного року теж там буде, адже наразі суд знаходиться на стадії допиту свідків, яких потрібно вислухати ще чимало.

ПАРОЮ РОКУ назвемо колишнього бійця 26-ї артилерійської бригади Андрія Долика та волонтера Наталію Лопатчук. Все почалося у них перед Різдвом, коли Андрій,  будучи на ротації, завітав у волонтерський штаб і побачив, як дівчата робили ангеликів. Там і познайомився з Наталею. Далі була коляда та спільна поїздка на Схід. А у липні Андрій з Наталею одружилися. Наразі чоловік демобілізований і разом із дружиною займається волонтерством.

Ще одного атошника Андріана Волгіна хочеться назвати НАДІЄЮ ПРИКАРПАТСЬКОЇ ПОЛІТИКИ. Наприкінці минулого року він утік з лікарні, аби звільнити товаришів з сепаратистського полону і сам потрапив у полон, де провів 46 днів. На початку січня Андріана звільнили в результаті обміну полоненими, він повернувся додому і пішов у депутати. Волгін – один з небагатьох учасників АТО, що виграв вибори і став депутатом Івано-Франківської міської ради від «БПП «Солідарність». Він є уособленням надій простих виборців. Бо людина, яка пережила так багато, просто не має права зіпсуватися у нашій (хай, і доволі брудній) політиці.

 

Політика

Якщо ж підбивати суто політичні підсумки, то на Прикарпатті за 2015 рік відбулися серйозні зміни в електоральних настроях, що засвідчили результати місцевих виборів наприкінці жовтня.

Головною несподіванкою, якщо говорити про Івано-Франківськ, стала поразка народного депутата Олександра Шевченка на виборах міського голови. Здивував не стільки сам програш знаного «укропівця», як те, що йому навіть не вдалося пробитися у другий тур, і він поступився і висуванцю «БПП «Солідарність» Ігорю Насалику, і представнику ВО «Свобода» Руслану Марцінківу. Саме тому номінацію ПОРАЗКА РОКУ ми віддамо панові Шевченку.

А от неочікувану (можливо, навіть ним самим) перемогу Руслана Марцінківа можна відзначити номінацією ЩАСЛИВЧИК РОКУ. Бо Марцінків не стільки мав сильну підтримку електорату, як просто опинився у потрібний час у потрібному місті. І з потрібними опонентами. Люди, вимучені бідністю та розчаровані президентськими обіцянками, аж ніяк не хотіли бачити на посаді міського голови Івано-Франківська пропрезидентського кандидата Насалика. Відтак вони віддали голоси «опозиційному» Марцінківу. Тут варто нагадати, що обшуки напередодні виборів у кількох «свободівців» дозволили значно підвищити популярність як кандидата у франківські мери, так і його політичної сили загалом. Жалісливі галичани – завжди на боці тих, кого притісняють.

Головний опонент Марцінківа – екс-мер Калуша і народний депутат Ігор Насалик тільки в останні тижні зрозумів, що бренд «Солідарності» більше шкодить, ніж допомагає. І перед другим туром забрав його із передвиборчої агітації. Але вже було пізно. Попри те, що передвиборча кампанія у Насалика була досить динамічною та яскравою, виграти вибори йому не вдалося. Відтак його номінуємо на ПРОМАХ РОКУ.

Ну, і не варто забувати четвертого претендента-важковаговика на посаду міського голови – Віктора Анушкевичуса. Останні дев’ять з половиною років він провів у кріслі міського голови Івано-Франківська. Мав статус, гроші і повагу. І мав шанс піти з посади з гордо піднятою головою, але навіть не спробував. Балотуючись на ту ж посаду втретє, Анушкевичус був тільки четвертим.

Але біда не в тім, що його не вибрали, а в тім, як він пішов. А пішов Віктор Андрюсович з посади так, як до нього ніхто не йшов – роздав майже мільйон гривень матеріальної допомоги двом депутатам та чиновнику. Тож міг би, здається, заслуговувати на номінацію БЛАГОДІЙНИК РОКУ. Якби дав гроші з власної кишені, а не з бюджету.

 

Господарка

Відійшовши трохи вбік від політики, згадаємо і про здобутки та проблеми в комуналці.

Почнемо з перевізників, від яких багато років поспіль франківці вимагають якості перевезень. Але оскільки це приватники, то вони думають не так про зручності для пасажирів, як про свій прибуток… В останні роки втручання міського голови у наведення порядку у сфері пасажирських перевезень зводилися до того, що він просив перевізників перед Великоднем помити автобуси, а на День Незалежності возити мешканців у вишиванках безкоштовно. А вони, якщо хотіли – слухали, а якщо не хотіли – не слухали. Тому називаємо перевезення пасажирів у місті ПРОБЛЕМОЮ РОКУ, але сподіваємося, що вона невдовзі таки буде вирішена. Бо вже з 1 січня нам обіцяють і нову схему руху громадського транспорту, і великі просторі автобуси, і кращий сервіс.

КАМЕНЕМ СПОТИКАННЯ цьогоріч було КП «Сервіс-Авто», що займалося збором коштів за паркування автотранспорту. Кілька років тому законодавці постановили, що для цього у містах мають використовувати паркомати, але франківська влада відмовилася їх ставити. Так почалися перші чвари на цю тему. Активісти заснували рух у соцмережах, щоб не платити за паркування, якщо немає паркомата, і начебто навіть дотиснули місцеву владу. Виконком прийняв рішення припинити діяльність «Сервіс-Авто». Далі питання винесли на сесію міської ради, яка мала б ухвалити остаточне рішення, але тут до нього вже півроку чомусь не доходять руки.

КІСТКОЮ У ГОРЛІ номінуємо КП «Івано-Франківськводоекотехпром». Як показали вибори, це один з останніх ласих шматочків в Івано-Франківську. Підприємство добре заробляє, має велику кількість працівників і майже не має боргів. Тут модернізують обладнання і двічі на місяць платять зарплату. Тож, напевно, багатьом хотілося б прибрати його до «своїх» руки. Після першого туру виборів, коли Віктор Анушкевичус дізнався, що не стане втретє міським головою, він безпричинно звільнив керівника «Водоекотехпрому» Миколу Саєвича. І начебто пообіцяв цю посаду іншому. Але новий мер Руслан Марцінків повернув Саєвича на посаду, і ця доволі неприваблива ситуація наразі завершилася нехарактерним для таких історій гепі-ендом.

УСПІШНИМ ДОВГОБУДОМ цього року назвемо вулицю Дудаєва. Багато років поспіль проблему цієї вщент розбитої дороги піднімали таксисти та перевізники. Якось навіть перейменовували її жартома на «проспект Анушкевичуса». Врешті вони просто відмовилися цією вулицею їздити. А відтак за ремонт вулиці Дудаєва взялися підприємці, фірми яких на ній знаходяться. Завдяки тому, що одне з таких підприємств належить до колишнього бізнесу голови Івано-Франківської ОДА Олега Гончарука, місто отримало субвенцію з держбюджету в розмірі 5 млн гривень саме на ремонт цієї дороги. Наразі роботи там – на завершальній стадії.

ЗАБУДОВНИКОМ РОКУ іменуємо керівника «Вамбуду» Миколу Ковальчука. Попри те, що в Івано-Франківську в останні 10 років забудовникам було дозволено майже все, тільки Ковальчук зміг переступити через усі принципи і взятися за забудову однієї з останніх рекреаційних зон Івано-Франківська – території біля міського озера. Не одному забудовнику в місті пропонували цю землю, але тільки Ковальчук наважився на те, щоб переступити через думку громадськості. Забудовник отримав загальнолюдський осуд у соцмережах, та це не завадило йому виграти вибори у міську раду й отримати непоганий результат серед кандидатів від «БПП «Солідарність».

ПРОТИСТОЯННЯМ РОКУ можна назвати ситуацію навколо ще однієї  скандальної забудови у дворі між вулицями Відкрита і Підгірянки. Для «свободівців» вона стала певним випробовуванням. Адже забудовником цієї проблемної ділянки виявився депутат обласної ради від «Свободи» Роман Яковина. Ще 10 років тому його фірма отримала дозвіл на забудову цієї території з умовою, що відселить мешканців, але наразі відселити нікого не спромоглася. Тож люди не дозволили їй будувати. Як наслідок, забудовник подав на людей до суду, звинувативши їх у тому, що вони заважають йому займатися підприємницькою діяльністю.

 

На біс

Також хочемо нагадати про БАЛАКУНА 2015 РОКУ. Ним стає екс-прокурор Івано-Франківської області Ігор Настасяк. У червні під час виступу на одному з круглих столів він, засуджуючи якісь там рішення голови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі, заявив, що голова Івано-Франківської ОДА Олег Гончарук радиться з ним, перш ніж зробити «щось різке». Саакашвілі образився і відповів прокурору у «Фейсбуці». А вже через кілька днів Настасяка звільнили з посади. Наразі він так і не зміг знайти собі роботу в прокуратурі, тож повернувся до адвокатської діяльності.

ВІДМІННИЦЕЮ РОКУ назвемо Ольгу Мацьків – коломийську ученицю, яка не отримала золоту медаль через неприязнь учительки. Але однокласник дівчини виступив проти такої несправедливості і віддав їй свою медаль, зауваживши, що вона більше за всіх у школі на неї заслуговує.

Ну, а ГОРДІСТЮ РОКУ з особливою приємністю називаємо Івано-Франківський обласний муздрамтеатр, який вже кілька років поспіль здійснює культурний прорив не тільки на Прикарпатті, а й в Україні. Досить згадати такі їхні вистави як «Солодка Даруся», «Нація» та ін. Цьогорічна причина, щоб пишатися земляками, – пронизливий проект «Оскар і Рожева Пані».

 

Через тиждень 2015 рік завершується… Нам він запам’ятався, в основному, таким, хоча, звісно, був складнішим, ніж ми його представили у цьому підсумку. Але головне – не в кількості згаданих подій, а в тому, які висновки зробимо з року загалом для того, щоб у новому році не повторювати старих помилок і примножувати здобутки.

Тетяна СОБОЛИК