14 червня у світі відзначають День донора крові. День людини, яка може подарувати комусь ще один день народження, ще один шанс. Які процедури і відчуття, коли здаєш кров? Аби дати відповідь на це питання, «Галицький кореспондент» вирішив сам це зробити.

Донор має бути здоровим

Ранок середи. Біля Прикарпатського обласного центру служби крові, що в Івано-Франківську, людей небагато. Хтось прийшов сам, а комусь потрібна підтримка близької людини.

«Я хоч і не боюсь здавати кров, однак коли дружина поруч, спокійніше», – розповідає Микола (ім’я змінено) і пояснює, що прийшов у центр крові для того, аби пожертвувати свою кров для дружини, яка вагітна.

Зустріли ми тут і тих, хто прийшов, аби врятувати життя людям, які нагально потребують крові.

Щоб стати донором, треба пройти обстеження. Перед тим у службі крові вам слід заповнити анкету, у якій є питання, що стосуються вашого здоров’я. Наприклад, лікарів цікавить, чи хворіли ви на жовтяницю, кір або коронавірус, які ліки приймали впродовж останніх декількох місяців тощо.

Після того, як я заповнила анкету, медики скерували мене у віконце реєстрації, де перевірили документи. Далі сказали здати загальний аналіз крові. Медична працівниця пояснила, що це для того, аби перевірити, чи можу я стати донором. Поки чекаю у черзі, бачу, як медсестра веде чоловіка – йому стало погано. Зізнаюсь, до цього моменту мені страшно не було, однак тепер тілом пробігли мурашки. Та найгірше було попереду…

Забір крові на загальний аналіз зайняв близько 10 хвилин. Лаборантка видала папірець, на якому детально розписали рівень складників моєї крові. Після цього мене оглянув терапевт і також поставив запитання про загальне самопочуття, який спосіб життя веду, що їла напередодні і чи немає у мене алергії.

Кров виявилася рідкісною

Після огляду терапевт сказав, що можна підніматись на другий поверх і готуватись. Медсестра, яка ознайомлює з правилами поведінки під час здачі крові, рекомендує з’їсти печиво та випити солодкого чаю. Це для того, аби підняти рівень глюкози у крові.

У кабінеті, де відбувається процедура, світло та просторо. Медики готують мене до забору крові – попереджають, що спочатку може паморочитись у голові і в разі зміни самопочуття мені варто повідомити їм. Оскільки я не дуже спокійно почуваюсь при вигляді шприців та іншого обладнання, кажу медсестрі, що не буду дивитись, як голка проникає у шкіру.

Не все було так страшно, як здавалось. Спеціальний апарат перекачує мою кров у пакет для зберігання. Поки триває процедура, одна з медичних працівниць каже, що кров зараз у дефіциті. Моя виявилася особливо рідкісною – група II (-).

Відчуваю, що починає паморочитись у голові. Медики відрегулювали положення тіла і дали понюхати нашатирний спирт. Стан покращився. Після того, як процес забору крові закінчився, лаборантка порадила, що варто після процедури добре поїсти, відпочити і не ходити багато. Я полежала ще близько десяти хвилин і відчула, що готова йти додому. Однак організм вирішив інакше…

Приємні бонуси

Встигла я лише спуститись сходами, як побачила працівницю центру і почула, що вона кличе лікаря на допомогу. Далі – темрява. Вже у кабінеті терапевта я прийшла до свідомості і зрозуміла, що зомліла. Медики вчасно допомогли піднятися і обстежили, чи не отримала я травм при падінні.

На щастя, обійшлось. Я випила ще солодкого чаю і пішла до віконця реєстрації, де мені видали листок про те, що у мене сьогодні може бути вихідний, і талон на отримання коштів. Сума становила 75 гривень. Мені знадобилась година, аби я змогла зробити хоча б кілька кроків, адже забір крові, а це 450 мілілітрів, став стресом для організму.

…Не скажу, що процедура була для мене геть легкою і я при кожній нагоді готова бігти здавати кров. Але гадаю, це був не останній мій візит до пункту переливання крові. Адже думка про те, що я можу врятувати чиєсь життя, зігріває.

Просто сидиш, а насправді рятуєш

Ольга Деркачова, письменниця, докторка філологічних наук та досвідчена донорка, розповідає, що здає кров з 2014 року. Вона переконана, що агітаційна робота, яка проводиться стосовно донорства, – добра нагода розвіяти поширені серед людей міфи.

«Має прийти внутрішнє усвідомлення та бажання поділитися власною кров’ю. І от у мене виникло багато збігів, і одного ранку, у 2014 році, я прокинулась з думкою про те, що хочу здати кров. Перечитала відповідну літературу, чи можу я бути донором, переконалась, що все гаразд, і пішла здавати кров», – згадує Ольга.

У службі крові лікарі підтвердили, що показники крові в нормі і Ольга може стати донором. Каже, стало страшно коли вперше прийшла на станцію переливання.

«Враження від самого приміщення було невеселе: холодно, темно, все якесь пошарпане (тепер там все інакше, краще). Але від самої здачі враження лишилися гарні. Турботливий медперсонал, слушні та гарні поради лікаря. Було дивно дивитися, як твоя кров тече, як наповнює спеціальну посудину. А ще відчуття, що от ти начебто просто сидиш, а насправді рятуєш комусь життя… Коли вийшла звідти, то почувалася добре, лиш за кілька годин відчула слабість, яка згодом минула», – згадує Ольга.

Через чотири місяці письменниця здала кров вдруге, а зараз вона приходить у центр переливання крові три-чотири рази на рік, адже після забору має пройти декілька місяців, аби кров повністю відновилась в організмі.

Ольга Деркачова мріє стати почесним донором. Аби ним стати, потрібно безоплатно здати кров у кількості 40 разових максимально допустимих доз або плазму крові в кількості 60 разових максимально допустимих доз, незалежно від часу їх здачі.

«Я не знала, що можна отримати посвідчення, та дізналась про це на сайті «ДонорUA». У документ вносять дані, коли останній раз я здавала кров, який об’єм взяли і проміжок часу, який має минути, щоб я могла поділитись кров’ю знову”, – зауважує Ольга.

Збирати кров нелегко

Франківка Людмила Лінник вже не перший рік допомагає людям у пошуках крові. Вона стала координаторкою всеукраїнської платформи «ДонорUA» минулого року. Громадська організація функціонує з 2014-го. Це єдина автоматизована платформа для залучення донорів і для тих, хто має потребу у крові.

Та займатись пошуком крові Людмила почала задовго до вступу в організацію. Так, вона каже, що стикнулась з життєвою ситуацією, коли донька її знайомих захворіла на рак і їй знадобилась кров.

«Я була впевнена, що кров потрібна лише в разі нещасних випадків, а виявляється, лікування багатьох хвороб без здачі крові неможливе. Мене це шокувало, тому я вирішила допомогти і зайнялась пошуком донорів. На жаль, я кров не здаю, бо маю протипоказання. Коли дізналась, наскільки це важливо, то захотіла присвячувати вільний і тепер робочий час цій справі», – каже Людмила.

Координаторка платформи розповідає, що донорство у багатьох людей асоціюється з лікарнею, а у суспільстві дуже низький рівень довіри до медичних установ, адже вважають, що там можна чимось заразитись. Тому треба акцентувати, що при заборі крові використовують одноразові системи і все стерильно.

Людмила Лінник наголошує, що інколи гроші не допомагають відновити здоров’я. Тим більше у випадку з переливанням крові. Тому що її неможливо виготовити на заводі, тільки людина може підставити руку і поділитись кров’ю.

Людмила зазначає, що найчастіше шукають кров для онкохворих дітей, рідше – для дорослих. Так, для пацієнтів з онкологічними захворюваннями потрібно від 20 до 40 переливань. Також донорської крові потребують люди, які потрапили в аварію, при нещасних випадках або коли є велика крововтрата під час пологів.

Уляна ПИЛИПЕЦЬ