Якось на одній із наших пар під час мого навчання філфаці письменник Степан Процюк розповідав нам про Лесю Українку та її «Кассандру». Він звернув увагу на двох героїв цього твору: саму Кассандру та її брата Гелена. Обоє були жерцями. От тільки пророцтва Кассандри були правдивими, драматичними і тривожними, а у Гелена вони були брехливими, радісними та щасливими. Звісно ж, люди тягнулися до Гелена і щиро, від усього серця ненавиділи Кассандру. «Боги всесильні, відберіть їй мову!» – просили вони.

            Можна багато розмірковувати про красу брехні і потворність правди, дискутувати про те, що краще гірка правда, ніж солодка брехня, вирішувати, в яких випадках брехня цінніша за правду, але це не змінить нашого ставлення до неправди, якщо вона нам чимось важлива і дорога або просто приємніша. І це на всіх рівнях, навіть на рівні фейків.

            Таке враження, що до правди крізь цю навалу фейкових фактів і новин просто не продертися. Ми за них так міцно тримаємося, як дитина за мамину руку. І готові принизити, образити того, хто обережно вкаже на це. Чому ж ми такі нетерпимі до справжнього? Чому ми готові боронити фейк до останнього інтернетівського мегабайта? Що це? Сором за те, що не звернули увагу самі? Бажання продемонструвати, що ми можемо когось перекричати, якщо не можемо перемогти інтелектуально? Щира віра, що є фейки, життєво необхідні для нашого суспільства?

            Ось кілька дрібних фейків, які ми перепощуємо та переказуємо. Мабуть, багато з нас читали допис про те, що би ви сказали жінці, у якої восьмеро дітей з інвалідністю, а вона вагітна дев’ятою. І в останньому реченні нам так радісно повідомляється, що якщо ви їй порадили зробити аборт, то ви щойно вбили Бетховена. Серйозно? Елементарних математичних підрахунків буде достатньо, щоб зрозуміти, що це повна дурня і що Бетховен не був дев’ятою дитиною. Але спробуйте це сказати перепощувачам фейку. Ні, звісно, вам не кричатимуть, як Кассандрі: «Боги всесильні, відберіть їй мову!» Вам можуть сказати, що підтримувати аборти – це гидко, хоча я не дуже розумію, до чого тут правдиві факти життя Бетховена, якщо допис не про Бетховена, що ви всюди пхаєтеся зі своїм інтелектом, та ще й хизуєтеся ним і ображаєте цим інших. Варіанти можете додумати самі. Або фейки про нашу талановиту українську молодь, які час від часу гуляють просторами наших соцмережевих сторінок. Фото дівчини, яка перемогла у крутій світовій математичній олімпіаді, а ніякі ЗМІ не написали про неї. І коли ти намагаєшся делікатно натякнути, що це порноакторка, то тебе одразу звинуватять у нелюбові до всього українського, спитають, а звідки ти знаєш, що вона зірка порно (мабуть, бідолахи нічого не чули про опцію: «пошук схожих зображень в Гуглі»), що це просто проєкція ситуації, адже про правдиву переможницю олімпіади теж нічого би не написали. Або фото хлопця-переможця олімпіади, в якій брали участь спортсмени аж із 300 країн. У чому проблема? У кількості держав. Але спробуйте заперечити комусь, що це не так – вам тицьнуть в лице вашими знаннями з географії і, самі знаєте, куди запропонують їх запхати. Мовляв, яка різниця? Це ж позитивна новина про українця. Ну і що, що фейкова, але ж хороша!

            Це лише кілька дрібничок. Фейки можуть бути глобальнішими. Наприклад, історія з конкурсом мов у Парижі чи то у 1928 році, чи то у 1934 році. І спробуйте сказати, що то неправда, бо це небезпечно для вашого психічного здоров’я. Вас обізвуть українофобом, звинуватять у роботі на спецслужби сусідньої держави, скажуть, що через таких, як ви, в Україні усе так паскудно. Яка користь моїй країні від такого псевдоміфу? Важко сказати… А як перевірити, що це фейк? Просто пошукайте інформацію про конкурси мов. Це так просто… Або історія про масовий розстріл кобзарів, що з’їхалися на з’їзд. Немає жодних фактів про це. Жодних! Саме про цей з’їзд або конгрес. Але якщо ви несміливо про це натякнете, то вас одразу агресивно спитають, що, може, ви й концтабори, репресії та вбивства готові заперечити. Для чого популяризувати те, чому нема підтвердження? Крім цієї легенди, в історії України є стільки трагічних сторінок, які не можна читати без заспокійливого. То, може, краще говорити про цю правду, апелюючи до фактів та документів? Але ж вона потребує зусиль. А у нас ніколи нема часу перевірити і засумніватися у брехні… Прислужитися державі та національній ідеї допомагають не псевдоміфи, а вивчення та популяризація її мови і культури. Смішно і сумно, що для декого любов до України вимірюється кількістю розтиражованих фейків.

            Проте чому ми так агресивно сприймаємо те, що хтось таки її, брехню, та й перевірив? Чому ми готові ледь не битися за неї? Навіщо?.. Це ж просто брехня, що не потребує ні нашого доведення, ні нашого захисту…

            До речі, не всі герої «Кассандри» не вірили їй, але… Процитую замість висновків:

К а с с а н д р а

Гелен казав, що він по птаству бачив

щасливий знак на шлюб і перемогу?

Неправду він сказав!

А н д р о м а х а

Та що, Кассандро

доволі з нас уже твоєї правди,

зловісної, згубливої, так дай же

нам хоч неправдою пожить в надії.

Ох, я вже втомлена від тої правди!

Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!