Режисер: Стівен Хопкінс

Чи хто-небудь скаже після перегляду «Сили волі», що це великий фільм? Свої найвищі рекорди режисер Стівен Хопкінс встановив на телебаченні («24 години», «Обитель брехні», «Каліфорнійський»), а коли доходить до повнометражного формату, цей спринтер губиться – на його рахунку ніякі «Жнива», «Загублені в космосі» і «Підривники».

На щастя, на користь «Сили волі» грає багатий сюжет картини. Розповідає вона про Джессі Оуенса, темношкірого атлета з Алабами, який навчався в університеті Огайо Стейт, а потім виграв чотири золотих медалі в бігових дисциплінах на Олімпіаді 1936 року в Берліні. Зрозуміло, його тріумф осоромив Гітлера, який не міг і уявити, що темношкірий втре носа арійцям у бігу.

Актор Стефан Джеймс («Сельма») повністю віддав себе ролі Оуенса. Фільм при цьому показує не все життя спортсмена, а його відрізок від 19 років і до Олімпіади два роки опісля. Всі банальності і кліше, властиві для біографічних стрічок такого роду, дотримані: сценаристи Джо Шрапнель і Анна Уотерхаус працювали за участю сім’ї Оуенса, який помер від раку в 1980 році. Однак багато деталей і не ввійшло. Наприклад, замовчується факт, що Оуенс зраджував своїй дружині Рут Соломон (Шеніс Бантон). При цьому у пари залишилося троє дітей. І взагалі, події розвиваються досить мляво до того часу, поки не починаються тренування в Огайо Стейт під керівництвом упертого Ларрі Снайдера (першокласний Джейсон Судейкіс).

Снайдер готує Оуенса до підкорення вершин світового спорту і стримує тиск з боку офіційних осіб, які думають про бойкот Олімпіади. У фільмі основна увага приділена дебатам між президентом американського Олімпійського комітету Джеремайі Махоні (Вільям Херт), які відстоюють позицію, за якою атлети повинні залишитися вдома, і спортивним функціонером Ейвері Брендеджем (Джеремі Айронс), який, навпаки, бажає тріумфу в Німеччині. В Оуенса при цьому свої внутрішні дебати, оскільки йому потрібно прийняти правильне рішення, виходячи з того, що він і спортсмен, і при цьому представник темношкірої раси. Це ніби примітка, але вона для оцінки таких ситуацій дуже доречна.

Коли дія фільму переміщається на Олімпійський стадіон у Берліні (кінематографістам було дозволено знімати на місці подій), «Сила волі» переживає найкращі моменти. Сцени з публікою, що реагує на появу Оуенса, – це взагалі найцінніше в картині. Також у кадрі з’являється німецька знімальна група на чолі з Лені Ріфеншталь (Каріс Ван Хоутен), яка повинна відобразити перемогу спортивних сил Третього Рейху. Автор «Олімпії» знаходить свою музу і в Оуенсі.

«Сила волі» також цікава, коли мова заходить про ті епізоди історії, які ми тільки думали, що знаємо. Ми мали право чекати, що Гітлер намагався уникати особистого контакту з Оуенсом. Але ще більший шок виникає у глядачів, коли вони дізнаються про те, що після повернення на батьківщину з ним не захотів зустрітися і президент його власної країни. Так що фільм цінний і в моральному плані: він нагадує про те, що навіть на тлі німецьких расистів потрібно все-таки тримати себе гідно.

ФЕЛІНСЬКИЙ